Неологізм

НЕОЛОГІ́ЗМ (від нео... і ...логізм) — слово, а також його окреме значе­н­ня, вислів, що зʼявилися в мові на певному етапі її роз­витку (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовле­н­ня, текс­ті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські). Мовці звичайно усві­домлюють новизну Н., але сама його суть ви­значається насамперед часом його появи в мові, а не стиліст. забарвле­н­ням (певні Н. можуть не спри­йматися як такі: напр., назви багатьох лікар. препаратів для нефахівців). Н. — категорія історично змін­на. Постаючи як частина пасив. словника, вони можуть згодом або пере­ходити до сфери актив. слововжитку, або ж зникати (час їхнього пов­ноправного існува­н­ня може становити всього кілька років: Н. 1990-х рр. купонокарбованець, КСП — колективне с.-г. під­приємство вже стали історизмами). Н.-слова поділяють на власне лексичні й лексико-семант., або неосемантизми («компʼютерний вірус», «пакет пропозицій, про­грам»). Н. використовують, з одного боку, для номінації нових чи ще не на­званих понять, реалій, а з другого, — для заміни поперед. найменувань новими, зумовленої різними чин­никами — тенденцією до мовної економії, уніфікації номінатив. моделей, виразнішого, точнішого найменува­н­ня, екс­пресивно-стиліст. оновле­н­ня, з причин соц.-політ., пурист., евфеміст. характеру та ін., напр.: соціалка замість соціальна сфера, комп замість компʼютер, нардеп замість народний депутат, людина з особливими потребами замість інвалід. Потреба у власне номінатив. Н. по­стає особливо гостро, з одного боку, в періоди бурхливих соц.-політ. та екон. змін у су­спільстві (для української мови в 20 ст. — насамперед період після 1917 та 1990-і рр.), з другого боку, в час формува­н­ня літ. мови народу або її окремих стилів, коли, зокрема, зро­стає роль сві­домого, цілеспрямов. їх творе­н­ня окремими особами (напр., явище «кованих слів» остан. чв. 19 ст. — у творчості П. Куліша, М. Старицького та ін., спроби творе­н­ня термінології на нац. основі І. Верх­ратським, інтенсив. роз­виток Н. у період 1917 — поч. 1930-х рр.). Номінат.-екс­пресивні Н. особливо швидко виникають (так само й зникають) у роз­мов. мові, перед­усім у жарґонах. Н. зʼявляються в мові: по-перше, як власне новотвори — шляхом словотворе­н­ня на основі наяв. у даній мові морфем (це осн. шлях: бюджетник, вогнеборець — пожежник, ОСББ — обʼ­єд­на­н­ня спів­власників багатоквартирного будинку), пере­осмисле­н­ня слова та лексикалізації словосполуче­н­ня; по-друге, як від­носні новотвори — внаслідок запозиче­н­ня мовних одиниць з ін. мов (бутик, хот-дог, кутюрʼє, ноутбук, джек-пот, у тому числі словотвірні та семант. калькува­н­ня: інтернет-ви­да­н­ня, живий звук, швидка їжа, висока мода, від­відувати Інтернет) і пере­ходу їх до заг.-нар. мови з вужчих стильових сфер або територ. різновидів (мутант, радіаційне за­брудне­н­ня; назви видів риб у міру їх пром. освоє­н­ня: нототенія, простипома та ін.), а також актуалізації історизмів (у 1990-і рр.: гімназія, гривня, гувернантка, козак) та за­старілих слів (напр., соборність, акт злуки — про воз­зʼ­єд­на­н­ня сх. і зх. земель України 1919; щоправда, ці слова вживалися весь цей час у мові укр. діаспори). Кількість Н. тільки в періодиці (вона пере­важно і є матеріалом для їх фіксації) у роз­винених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються в мові). Більшість сучас. Н. (до 90 %) — це терміни. Н. низки мов (англ., рос., франц., японської) фіксують і досліджують у центрах неології. Існують словники нових слів і значень. Індивід.-автор. Н. порівняно широко простежуються в мові поезії (напр., у М. Рильського — «роз­хмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини — «незри­дан­ні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у проз. гумор.-сатир. творах (в Остапа Вишні — «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замай­данилось»), у мові таких літ. напрямів, як футуризм (Михайль Семенко та ін.). Н. проти­ставляються за­старілим словам.

Завантажити статтю