Неологізм — Енциклопедія Сучасної України

Неологізм

НЕОЛОГІ́ЗМ (від нео... і ...логізм) – слово, а також його окреме значення, вислів, що з'явилися в мові на певному етапі її розвитку (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, тексті чи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські). Мовці звичайно усвідомлюють новизну Н., але сама його суть визначається насамперед часом його появи в мові, а не стиліст. забарвленням (певні Н. можуть не сприйматися як такі: напр., назви багатьох лікар. препаратів для нефахівців). Н. – категорія історично змінна. Постаючи як частина пасив. словника, вони можуть згодом або переходити до сфери актив. слововжитку, або ж зникати (час їхнього пов­ноправного існування може становити всього кілька років: Н. 1990-х рр. купонокарбованець, КСП – колективне с.-г. підпр-во вже стали історизмами). Н.-слова поділяють на власне лексичні й лексико-семант., або неосемантизми («комп'ютерний вірус», «пакет пропозицій, програм»). Н. використовують, з одного боку, для номінації нових чи ще не названих понять, реалій, а з другого, – для заміни поперед. найменувань новими, зумовленої різними чинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінатив. моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стиліст. оновлення, з причин соц.-політ., пурист., евфеміст. характеру та ін., напр.: соціалка замість соціальна сфера, комп замість комп'ютер, нардеп замість народний депутат, людина з особливими потребами замість інвалід. Потреба у власне номінатив. Н. постає особливо гостро, з одного боку, в періоди бурхливих соц.-політ. та екон. змін у сусп-ві (для укр. мови в 20 ст. – насамперед період після 1917 та 1990-і рр.), з другого боку, в час формування літ. мови народу або її окремих стилів, коли, зокрема, зростає роль свідомого, цілеспрямов. їх творення окремими особами (напр., явище «кованих слів» остан. чв. 19 ст. – у творчості П. Куліша, М. Старицького та ін., спроби творення термінології на нац. основі І. Верх­ратським, інтенсив. розвиток Н. у період 1917 – поч. 1930-х рр.). Номінат.-експресивні Н. особливо швидко виникають (так само й зникають) у розмов. мові, передусім у жарґонах. Н. з'являються в мові: по-перше, як власне новотвори – шляхом словотворення на основі наяв. у даній мові морфем (це осн. шлях: бюджетник, вогнеборець – пожежник, ОСББ – об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), переосмислення слова та лексикалізації словосполучення; по-друге, як відносні новотвори – внаслідок запозичення мовних одиниць з ін. мов (бутик, хот-дог, кутюр'є, ноутбук, джек-пот, у тому числі словотвірні та семант. калькування: інтернет-видання, живий звук, швидка їжа, висока мода, відвідувати Інтернет) і переходу їх до заг.-нар. мови з вужчих стильових сфер або територ. різновидів (мутант, радіаційне забруднення; назви видів риб у міру їх пром. освоєння: нототенія, простипома та ін.), а також актуалізації історизмів (у 1990-і рр.: гімназія, гривня, гувернантка, козак) та застарілих слів (напр., соборність, акт злуки – про возз'єднання сх. і зх. земель України 1919; щоправда, ці слова вживалися весь цей час у мові укр. діаспори). Кількість Н. тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються в мові). Більшість сучас. Н. (до 90 %) – це терміни. Н. низки мов (англ., рос., франц., японської) фіксують і досліджують у центрах неології. Існують словники нових слів і значень. Індивід.-автор. Н. порівняно широко простежуються в мові поезії (напр., у М. Рильського – «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини – «незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у проз. гумор.-сатир. творах (в Остапа Вишні – «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замайданилось»), у мові таких літ. напрямів, як футуризм (Михайль Семенко та ін.). Н. протиставляються застарілим словам.

Літ.: Стишов О. А. Українська лексика кінця 20 ст. К., 2003; Komparacja współczesnych języków słowiańskich: Słowotwórstwo. Nominacja. Opole, 2003; Карпіловська Є. А., Кислюк Л. П., Клименко Н. Ф. та ін. Активні ресурси сучасної української номінації: Ідеогр. слов. нової лексики. К., 2013; Тараненко О. О. Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). К., 2015.

О. О. Тараненко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. О. Тараненко . Неологізм // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73609 (дата звернення: 26.10.2021)