Неоросійський стиль — Енциклопедія Сучасної України

Неоросійський стиль

НЕОРОСІ́ЙСЬКИЙ СТИЛЬ – стилістичний напрям в архітектурі, що був розповсюджений на території України та Росії у період розвитку історичних стилів на межі 19–20 ст. Н. С. разом з неоготикою та раціоналістич. напрямом належить до групи т. зв. неакадеміч. – романтич. стилів. Виникнення цього стилю пов’я­за­не з пошуками нац. стилю та пробудженням інтересу до народу та нар. мист-ва. Терміни, що визначають напрям, пов’язаний з пошуками самобутності нац. рос. стилю, в арх-рі істор. стилів, досі залишаються неточними. Цей напрям називали і «псевдоросійським стилем» (термін запропонував В. Курбатов), і «неоруським». Деякі рос. дослідники, зокрема й А. Іконніков і Д. Сараб’янов, взагалі вважали Н. с. різновидом модерну. Є. Кириченко виділяла рос. стиль, як течію еклектизму, а Н. с., як напрям модерну. На межі 19–20 ст. на арх-ру України значно впливали рос. теор. дослідж. і твори рос. архітекторів, пов’язані з виявленням нац. коріння, що вбачали у візантій. арх-рі, а пізніше – у рос. арх-рі 16–17 ст. На поч. 19 ст. набув популярності т. зв. рос.-візантій. стиль храм. зодчества, розроблений К. Тоном. Найвідоміші його будівлі: храм Христа Спасителя (1837–83, зруйнований 1931, відновлений 1995–2000), Великий Кремлів. палац (1838–49) у Москві, кафедр. собори у рос. містах Єльці, Томськ, Красноярськ. Архітектори, які у 19 ст. починали працювати у Н. с., відійшли від рац. форм класицизму та намагалися найбільш точно передати неповторну характерність якогось давньорос. мотиву, деталей, що стали першоджерелом їх натхнення. Вони відійшли від використання рос. або візантій. форм «взагалі» і відтворювали деталі моск., суздал. чи ярослав. арх-ри 17 ст. або Візантії 12 ст., копіюючи декор окремих пам’яток. У серед. 19 ст. знач. внесок у збагачення зодчих матеріалами з давньорос. арх-ри зробили Ф. Солнцев (уклав альбом «Древности Российского государства» в 10-ти томах, 1849–53 і 1871–87), Ф. Ріхтер (випустив пр. «Памятники древневнерусского зодчества. Полное собрание всех достопамятных зданий, замечательных по архитектуре и оригинальности своей» у 5-ти зошитах, 1851–56), А. Мартинов та І. Снєгірьов (видали пр. «Русская старина в памятниках церковного и гражданского зодчества» у 18-ти зошитах, 1846–59). У 1848–59 друкували альманах «Русская старина». На межі століть існували 2 напрями Н. с. – офіційний та неофіційний, близький до слов’янофільства, а потім – до народництва. У 1830–40-х рр. домінував офіційний рос.-візантій. стиль К. Тона, а у 1860–70-х рр. – неофіційний (демократичний) стиль І. Ропета та В. Гартмана, у 1880–90-х рр. разом з академічним був поширений близький до нього наук.-археол. напрям Н. с. З Н. с. асоціювалися осн. для 19 ст. цінності: нац. коріння, демократія, народність, духовність. Характер. рисами будівель у Н. с. були цибулиноподібні куполи церков, декор. елементи у вигляді кокошників, шатр. завершення, бочкоподібні колони, спарені арки з гирьками тощо. Більшість православ. храмів України зводили у цих формах. Н. с. в той час був офіційним церк. стилем у Рос. імперії, тому його розповсюдження на нерос. землях розглядали як прилучення місц. насел. до православ. віри та рос. культури. Нерідко нові храми у такому стилі будували за т. зв. образцовими (шаблон.) проектами, через що вони втрачали свою самобутність. Серед таких споруд – Іллін. церква в Одесі (1896), Озерян. церква у Харкові (1901). Елементи Н. с. з’являлися на фасадах та в екстер’єрах укр. барок. храмів під час їх реконструкцій наприкінці 19 – на поч. 20 ст. (Преображен. собор у м. Ізюм, нині Харків. обл.; трапезна Києво-Печер. лаври). Форм Н. с. надавали й колиш. катол. костелам на Зх. Україні під час їх пристосування під православні церкви. У цей час куполи барок. храмів у Він­ниці, Рівному, Корці (нині Рівнен. обл.), Луцьку, Житомирі замінили на цибулиноподібні. У Н. с. будували також особняки та прибутк. будинки, держ. установи (дівоче уч-ще у м. Лубни, нині Полтав. обл., 1908–09, арх. О. Бекетов; Селян. банк у Полтаві, 1909, інж. С. Носов за проектом арх. О. Кобелєва). Серед визнач. зразків у Києві: рос.-візантій. напряму – Десятинна церква (1828–42, арх. В. Стасов, не збереглася), Володимир. собор (1862–96, арх. О. Беретті, І. Штром, П. Спарро, Р. Бернгард, К. Маєвський, В. Ніколаєв); Н. с. – споруди Покров. монастиря, зокрема Покров. церква та Микол. собор (1896–1911, арх. В. Ніколаєв), прибутк. будинок на Андріїв. узвозі, № 34 (1901, інж. М. Вишневський за проектом О. Хойнацького).

Літ.: Курбатов В. Я. О русском стиле для современных построек // Зодчий. 1910. № 30; Борисова Е. А., Каждан Т. П. Русская архитектура конца XIX – начала XX вв. Москва, 1971; Кириченко Е. И. Русская архитектура 1830–1910-х годов. Москва, 1978; Борисова Е. А. Русская архитектура второй половины XIX века. Москва, 1979; Ясиевич В. Архитектура Украины на рубеже ХІХ–ХХ веков. К., 1988; Кириченко Е. И. Русский стиль: Поиски выражения национальной само­бытности. Народность и национальность. Традиции древнерусского и народного искусства в русском искусстве XVIII – нач. XX в. Москва, 1997; Забудова Києва доби класичного капіталізму. К., 2012.

О. І. Сідорова

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. І. Сідорова . Неоросійський стиль // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73623 (дата звернення: 27.09.2021)