Неославізм — Енциклопедія Сучасної України

Неославізм

НЕОСЛАВІ́ЗМ – громадсько-політичний рух, в основі якого лежала ідея культурної та економічної співпраці слов’янських народів на противагу німецькій загрозі. Ініціатива «нової слов’ян. політики» виникла у громад.-політ. колах Чехії у зв’язку з відзначенням 60-ї річниці Слов’ян. конгресу 1848 і знайшла послідовників серед сло­в’ян Австро-Угор. і Рос. імперій та балкан. держав. Звернення знач. частини громадськості до Н. мало своїм підґрунтям провал рос. експансії на Далекому Сході на поч. 20 ст. і загострення рос.-австр. суперечностей на Балканах. Підтриману Німеччиною австр. експансію у цьому регіоні слов’ян. публіцисти інтерпретували як прояв споконвіч. нім. «Drang nach Osten» («наступу на Схід») і зробили висновок про необхідність культурно-екон. спів­праці слов’ян. народів на противагу агресив. германізмові. Водночас певні фактори внутр.-політ. життя Рос. і Австро-Угор. імперій, зокрема підвищення ролі ліберал. крила у громад.-політ. житті, ріст і політ. диференціація нац. рухів, суттєво вплинули на програму та ідеол. забарвлення Н., розширили коло людей, зацікавлених слов’ян. проблематикою. Найпомітнішим лідером Н. на австр. землях був чеський політ. діяч, русофіл К. Крамарж, інте­рес до неослов’ян. руху також демонстрували лідер чеської нац.-соц. партії В. Клофач, очільник т-ва «Слов’янська бесіда» в Софії С. Бобчев, голова хорват. аграр. партії С. Радіч, лідер польс. нац.-демократ. партії Р. Дмовський. Традиц. мета рос. імперіалістів – поширення впливу на слов’ян. народи Балкан. п-ова й Австро-Угор. імперії. Під впливом загострення рос.-австр. суперництва «східне» питання опинилося і в центрі зовн.-політ. концепцій лібералів. Слов’ян. тематика, що раніше була монополією офіц. і консерватив. преси, з’явилася на сторінках друк. органів ліберал. думки («Русская мысль», «Вѣст­никъ Европы», «Русское богатство», «Московскій еженедѣль­никъ», «Слово», «Русь» та ін.), почала звучати у статтях П. Мілюкова, П. Струве, О. Погодіна, Є. і Г. Трубецьких. Автори, серед яких помітну роль відігравало молоде покоління рос. славістів, послідовно намагалися відмежу­вати себе від постулатів консерватив. слов’янофільства і підкреслювали прагматич. характер нового руху. Першочерг. завданням зовн. політики Рос. імперії неославісти вважали досягнення панування в бас. Чорного моря, від якого залежала політ. і культурна гегемонія на Близькому Сході, а шлях до домінуючого становища на Балканах вбачали в тому, щоб зацікавити слов’ян рос. наукою, пром-стю, військ. могутністю. Водночас у внутр. політиці реакцією неославістів на ріст нац. рухів стала спроба узгодити плани вирішення нац. питання шляхом ліберал. реформ із проведенням успіш. зовн. політики. Г. Трубецькой вважав, що для завоювання довіри слов’ян необхідно реалізувати принципи слов’ян. політики в себе вдома, тому особл. ваги набули польс. і укр. питання, розв’язання яких сприяло б піднесенню престижу Рос. імперії у слов’ян. світі. Навесні 1908 розпочато інтенсивне обговорення проекту майбут. всеслов’ян. з’їзду, що з ініціативи слов’ян. депутатів райхс­рату Австро-Угорщини заплановано провести у Празі. Проект загалом отримав стриману позитивну оцінку і з боку австр. уряду в особі М. Бека, і з боку високих рос. урядовців, зокрема П. Столипіна. Однак у цих дискусіях не вироблено ціліс. ідеології, оскільки чехи, поляки, болгари, залежно від нац.-культур. потреб свого народу, вкладали у гасла Н. різний зміст. Так, лідер польс. фракції у Держ. думі Рос. імперії Р. Дмовський на цьому етапі заявив про підтримку поляками нового слов’ян. руху без жодних передумов і застережень. Слов’ян. з’їзд відбувся у Празі у липні 1908, але на ньому не прийнято жодних принцип. рішень, адже делегації не мали повноважень для обговорення політ. питань. Його єдиним політ. підсумком стала декларація польс.-рос. примирення, озвучена у промовах М. Красовського і Р. Дмовського, та декларативне визнан­ня учасниками принципу рівно­прав’я усіх слов’ян. народів. Де­ле­гати також обговорили питання практич. характеру щодо співпраці у сферах економіки, фінансів, туризму, книжк. і культур. обміну. Оптиміст. прогнози не справдилися: вже у жовтні 1908 анексія Боснії і Герцеґовини Австро-Угорщиною поставила під сумнів перспективи зближення імперій, а посилення антипольс. політики у Рос. імперії змусило польс. лідерів відкликати свою підтримку Н. Поступово ключові позиції в русі перейшли до представників реакц. панславізму. Другий (і останній) неослов’ян. з’їзд, проведений у червні 1910 у Софії, засвідчив остаточне переродження неослов’ян. руху і перемогу в ньому реакц. тенденцій. Оскільки Н. був спробою ліберал. переосмислення слов’ян. солідарності, його лідери заперечували будь-які спроби ототожнення руху з традиц. панславізмом і вважали, що відносини між сло­в’янами повинні базуватися на принципах «справжньої поваги» (це передбачало, зокрема, лібералізацію внутр. нац. політики Рос. імперії). У проектах рос. неославістів загалом не йшлося про роз­в’язання укр. питання – здійснення принципів слов’ян. політики для них означало, зазвичай, лише припинення переслідувань польс. культури. З ін. боку, розвиток нео­слов’ян. руху викликав негативну реакцію в укр. політ. колах – укр. діячі трактували його як кампанію, спрямов. на досягнення польс.-рос. угоди за рахунок українців. Як неодноразово писав М. Грушевський, негативна настанова щодо неослов’ян. руху продиктована об’єктив. обставинами нац. буття українців, інте­реси яких ніде не суперечили німцям, зате конфліктували з найближчими слов’ян. сусідами – росіянами і поляками. Укр. громад.-політ. діячі бойкотували неослов’ян. акції 1908–10.

Літ.: P. Vyšný. Neoslavism and the Czechs, 1898–1914. Cambridge, 1975; Ненашева З. С. Идейно-политическая борьба в Чехии и Словакии в начале XX вв.: Чехи, словаки и неославизм, 1898–1914. Мос­ква, 1984; A. Giza. Neoslavism i Polacy. Szczecin, 1984.

Н. Л. Ковальчук

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Н. Л. Ковальчук . Неославізм // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73624 (дата звернення: 16.09.2021)