Неотомізм — Енциклопедія Сучасної України

Неотомізм

НЕОТОМІ́ЗМ – панівний напрям у філософії сучасного католицизму. Зберігаючи вірність осн. ідеям томізму (вченню Томи Аквінського), послідовники Н. поєднують його з окремими сучас. філос. школами (феноменологією, антропологією, фройдизмом та ін.). Гол. мета – філос. обґрунтування хри­стиян. віровчення, примирення теології та філософії, синтез рац. й іррац. на основі вчення Томи Аквінського. Неотомісти вважають, що філософія досягає лише віднос. істини, повну ж абсолютну істину дає релігія. Істини науки, філософії та богослов'я висвітлює одне й те ж, але на різних рівнях. Наука фіксує явища і встановлює причинно-наслідк. зв'язки між ними. Філософія – більш високий рівень рац. знання; як наука про вищі причини існування речей водночас є вченням про першу Найвищу причину і цим близька до богослов'я. Рац. знання цінне, оскільки воно сприяє повному і досконал. пізнанню істин Божествен. Об'яв­лення. За допомогою «світла розуму» неотомісти обґрунтовують такі догмати, як споконвічне існування Бога, безсмертя людської душі, хоча вважають, що є догмати, осягнення яких філософією і наукою обмежене. Це стосується боговтілення Ісуса і його воскресіння, троїчності Бога, які осягаються лише Божествен. Об'явленням. У цьому значенні теологія характеризується як вершина рац. знання і надрац. пізнання, які доступні людині. Неотомісти відмежовуються від тих концепцій у катол. філос.-теол. думці, що нехтують і сприймають як «тлінні» та «тілесні» проблеми сучас. світу, а також надмірно концентрують увагу на духовно-індивід. аспектах життя вірян й ігнорують необхідність входження католицизму у сферу сусп. життя. Вони вважають, що людина наділена свободою вибору: у повсякден. житті, обираючи добро і не творячи зла, вона заслуговує право на спілкування з Богом і його опіку. Питання про співвідношення буття Бога зі створеним ним буттям прихильники Н. вирішують через визнання аналогії Бога і світу, тому за властивістю будь-якого буття можна отримати уявлення про ідентичну сутність Бога. До 2-го Ватикан. Собору (1962–65) Н. виступав як єдина офіц. філос. основа не тільки теорій буття і пізнання, а й катол. соц. доктрини. Але під час Собору багато теологів виступило з критикою напряму, оскільки він гальмував процес оновлення й осучаснення католицизму та використання ін. більш дієздатних і сучас. філос. систем. Тому Н., що існує нині та визнаний катол. Церквою, є лише «асимілювальним Н.», що активно сприймає і пристосовує до потреб католицизму ідеї екзистенціалізму, феноменології, позитивізму і структуралізму.

Літ.: Історія релігії в Україні: У 10 т. Т. 4. К., 2001.

П. Л. Яроцький

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
П. Л. Яроцький . Неотомізм // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73628 (дата звернення: 22.10.2021)