Неоунія — Енциклопедія Сучасної України

Неоунія

НЕОУ́НІЯ – одна з неофіційних назв акції поширення католицизму в східному обряді, запровадженої під патронатом Ватикану на східних землях Польщі у період між двома світовими вій­нами. Ін. назва – «нова унія», що контрастувала зі «старою унією», проголошеною 1596 у м. Берестя (нині Брест, Білорусь). Ідеологами Н. були єзуїти М. де Ербіньї, Я. Урбан (ред. часопису «Oriens»), К.-В. Буржуа, В. Пйонткевич та ін., прихильниками й виконавцями – деякі польс. римо-катол. єпископи, зокрема підляський архіпастир Г. Пшездєцкі (1923 висунув ідею навернення до католицизму православних у традиц. для них обряді), А. Шельонжек, Є. Матулевич. Окрім єзуїтів, значну допомогу в цій справі надавали чл. ін. чернечих орденів, що створили свої сх. угруповання (капуцини, обляти, редемптористи та ін.), а також папа Пій XI, який впродовж багатьох років цікавився історією та актуал. проблемами унії Церков. Оскільки організатори вважали неоунійну акцію в Польщі підготов. етапом для наступ. місій. діяльності на тер. політично трансформов. СРСР, від неї відсторонено УГКЦ (конкордатом Польщі з Апостол. Престолом 1925 її діяльність обмежено тер. Галичини), українізов. сх. обряд якої виявися непридатним для цього. Офіційно Н. започатковано таєм. інструкцією «Zelum Ampli­tudinis» Конгрегації у справах Сх. Церков від 10 грудня 1923, що врегульовувала статус нового обряду, який у документах іменували «ritusbisantico-slavicus», або «greco-slavicus». Первісно кер-во неоуній. акцією здійснювала безпосередньо Конгрегація у справах Сх. Церков; від 1925 – Комісія «Pro Russia», яку очолив М. де Ербіньї; від 1934, коли її повноваження були істотно обмежені, – спец. відділ Конгрегації у справах Сх. Церков. Папському нунцію в Польщі Ф. Мармаджі не вдалося 1929–30 отримати згоду польс. уряду на власну ієрархію для неоунійців та утворення для них окремих Луцької та Підляської єпархій, тому на поч. 1931 апостол. візитатором їхніх осередків без надання юрисдикц. повноважень номінований єпископ М. Чарнецький. Відтак Н. не отримала влас. церк.-організац. структури, її парафії, які офіційно називали «Костьолом католицьким східно-слов'янського обряду», або «Римо-католицьким костьолом східного обряду», підлягали урядуванню лат. єпископів. У них практикували православ. синодал. обряд, але в єктеніях обов'язково згадували ім'я Папи Римського та катол. єпископа. Богослужіння проводили церк.-слов'ян. мовою з рос. вимовою у православ. храмах, зовн. вигляд та інтер'єр яких залишали незмінними. Проповіді, катехізація, спілкування духовенства з паствою відбувалися зазвичай мовами місц. населення. Традиційним для православ'я залишився і зовн. вигляд священнослужителів. Спочатку основу кліру католицизму сх. обряду складали колишні православні священики, які перейшли до нього переважно через конфлікти з церк. кер-вом (т. зв. перелети, частина яких із часом повернулася до православ. Церкви). Від 1926 його священнослужителів почали готувати в новіціаті неоуній. монастиря побл. м. Слонім (нині Гроднен. обл., Білорусь), засн. єзуїтами сх. гілки, а також у Луцьку, м. Люблін (Польща), Пінськ (нині Брест. обл.), Вільно (нині Вільнюс), Володимир-Волинський (нині Волин. обл.), Янів (нині Іванове Брест. обл.), переважно на базі катол. духов. семінарій. 1928 єпископ А. Шельонжек заснував у м. Дубно (нині Рівнен. обл.) відділ. Луцької духов. семінарії для підготовки духовенства Н. 1931 воно реорганізоване в Папську семінарію сх. обряду (навч. тривало 5 р. лат., польс. і укр. мовами на основі програми, затв. у Римі), 1939 – у Папську міжєпархіал. сх. семінарію (отримала новий статут). До поч. 1930-х рр. здобутки уній. акції виявилися досить скромними (до 17 тис. вірян, об'єднаних у бл. 30 парафій), а її розвиток практично припинився. Тому деякі діячі Н., зокрема П. Табінський (колиш. ректор православ. Волин. духов. семінарії, який 1931 перейшов до католицизму сх. обряду), з метою популяризації Н. запропонували її українізувати – запровадити укр. мову в богослужб. практику та розгорнути відповідну культ.-осв. роботу. Проте ця ініціатива не була підтримана, оскільки принципово суперечила первіс. меті Н. Вищі польс. урядовці та місц. укр. політ. діячі вбачали у ній загрозу консервації і навіть посилення рос. впливів на насел., тому здебільшого негативно ставилися до Н. Методично й цілеспрямовано критикувала Н. і організовувала проти неї різні контрзаходи православна Церква Польщі. Неоунійна діяльність римо-католиків у Польщі тривала до поч. 2-ї світ. вій­ни, але результати явно не відповідали докладеним зусиллям і витраченим коштам: понад 17 тис. вірян, 45 парафій, понад 50 священнослужителів. У повоєнні роки в Польщі діяли лише 4 неоунійні парафії, що припинили своє існування внаслідок Акції «Вісла» 1947. У 1956 відновлена єдина, що нині діє, у Польщі громада візант.-слов'ян. обряду в с. Костомолоти (Люблін. воєводства). Незначна кількість громад католицизму сх. обряду, створ. переважно емігрантами-білорусами, є у Великій Британії, Франції, США, Канаді та деяких ін. країнах. Юрисдикцію над ними здійснює апостол. візитатура з центром у Лондоні.

Літ.: Николаев К. Н. Восточный обряд. Париж, 1950; Купранець О. Унійні «змагання» Польщі серед православних // Православна церква в міжвоєн. Польщі. 1918–1939. Рим, 1974; M. Papierzyńska-Turek. Akcja neounijna i kontrowersje wokόl rozumenia polskej racji stanu // Między tradycja a rzeczywistością: Państwo wobec prawosławia 1918–1939. Warszawa, 1989; Рибалко О. Жива пам'ятка неоунії // ПУ. 1995. № 3; Крамар Ю. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період // Наук. зап. Волин. ун-ту. Сер. Істор. науки. 1998. Вип. 1; F. Rzemieniuk. Kościόl Kato­licki obrządku bizantyjsko-slowiańskiego (nounia). Lublin, 1999; Стоколос Н. Г. Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі (1923–1939 рр.) // УІЖ. 1999. № 4; Скакун Р. «Нова унія» у Другій Речі Посполитій (1924–1939) // Ковчег. 2007. Ч. 5; Ковалів В.-Й. Ліквідація неоунії в Луцькій дієцезії // Наук. зап. Нац. ун-ту «Остроз. академія». Сер. Історія. 2007. Вип. 8.

Н. Г. Стоколос


Покликання на статтю