Неперспективні села — Енциклопедія Сучасної України

Неперспективні села

НЕПЕРСПЕКТИ́ВНІ СЕ́ЛА За часів СРСР так називали малі насел. пункти у сільс. місцевості, що не мали майбутнього. Термін влучно характеризував держ. політику стосовно екон. та соц. розвитку таких сіл, він набув поширення у 1960-х – 1-й пол. 1980-х рр. У той час рад. кер-во впроваджувало ідеї централізації та «гігантоманії», що призводило до занепаду багатьох сіл: закривали школи, клуби, магазини, скорочували буд-во житла, прокладення доріг із твердим покриттям, газо- та водогонів. Молодь від’їж­джала у великі села або міста, що спричинило дефіцит працівників у колгоспах і радгоспах та негативно вплинуло на демогр. ситуацію у сільс. місцевості. У 2-й пол. 1950-х рр. у СРСР проведено укрупнення дріб. колгоспів, під час якого на хуторах та у деяких малих селах замість колгоспів були створ. бригади чи відділки, це й зумовило відсутність або значне скорочення асигнувань на функціонування торг.-побут. закладів, шкіл, клубів, б-к тощо. Більшість хуторів, число мешканців яких становило до 50-ти осіб, «приписували» до найближчих сіл, решту ліквідовували, а жителів змушували переселятися. Після форсов. укрупнювально-переселен. кампанії із 58,5 тис. хуторів в УРСР до серед. 1960-х рр. залишилося лише 8,4 тис. Ці дії влади були зумовлені сповідуваними нею принципами соц.-екон. політики: визнання лише однієї форми орг-ції с.-г. вироб-ва (колгоспно-радгосп.) і заперечення загалом багатоукладності в економіці, що характерно для тоталітар. ладу. 1959 ЦК КПУ, оформивши як ініціативу правління колгоспу «Дружба» у с. Ксаверівка (Гребінків., нині Білоцерків. р-н Київ. обл.), прийняв рішення про створення на його базі зразково-показ. поселення, окрім того, поставив завдання розробити в усіх областях УРСР плани комплекс. перебудови сіл та орг-ції їхнього функціонування за типовими проектами. 1961 при ухваленні нової програми КПРС серед пріоритетів аграр. політики виокремлено завдання поступ. перетворення колгосп. сіл в укрупнені насел. пункти міського типу. Ін. складовими парт.-держ. концепції політики перспектив. і неперспектив. сіл стали: зменшення держ. дотацій селам, що не отримували нової категорії; визначення збитковими насамперед малих колгоспів; заборона тримати худобу селянам, які не працюють у колгоспі; злиття і ліквідація сільрад у невеликих селах; фактичне підштовхування до закриття 8-річ. і початк. шкіл, дитсадків, ясел, закладів охорони здоров’я і соцкультпобуту; зняття зі статист. обліку малих сіл і хуторів та їхнє об’єд­нан­ня з великими під новою назвою; залишк. принцип фінансування соц. розвитку села тощо. На поч. 1960-х рр. прийнято низку парт.-уряд. постанов, у яких ішлося про розвиток переважно центр. садиб укрупнених колгоспів і радгоспів та окреслено групу перспектив. сіл для комплекс. забудови за типовими проектами. Розвиток соц. інфраструктури було передбачено лише у селах, де мешкали понад 200 осіб (таким чином, значна кількість сільс. поселень потраплила до неперспективних). Спорудження перших 15-ти експеримент.-показ. сіл планувалося 1965–68, зокрема це такі насел. пункти: Циблі (Пе­ре­яслав-Хмельн., нині Бориспіл. р-н Київ. обл.), Шабо (Білгород-Дністров. р-н Одес. обл.), Ка­м’янки (Підволочис., нині Терноп. р-н Терноп. обл.), Шляхова (Бершад., нині Гайсин. р-н Вінн. обл.), Коробки (Кахов. р-н Херсон. обл.). Розроблення запланов. проектів для сільс. буд-ва тривало повільно, тому більшість сіл забудовували хаотично. Незважаючи на те, що виконати вчасно поперед. план не вдалося, 1969 РМ УРСР ухвалила постанову «Про комплексне експериментально-показове будівництво селищ колгоспів та радгоспів в УРСР», якою передбачено спорудити ще 41 село. Однак через значні фінанс. і матеріал.-ресурсні затрати до поч. 1980-х рр. зведено лише 19 експеримент.-показ. сіл. 1978 Держбуд УРСР, керуючись заг.-союз. інструкцією про поступ. переселення жителів малих сіл та хуторів у центр. с-ща колгоспів і радгоспів, визнав можливим подальший розвиток 18,8 тис. сіл як перспективних, що становило бл. 63 % від заг. кількості. Але великі с-ща не були готові прийняти мешканців малих сіл, тому зріс відтік сільс. насел., особливо молоді, у міста. Ліквідація Н. с., розташ. далеко від міст, спричинила скорочення землекористування, закриття тварин. ферм, гальмувала розвиток с. госп-ва. У 1960–80-х рр. заг. кількість сіл в УРСР скоротилася на 2513, або на 10 %. Так, 1972–86 знято зі статист. обліку 1502 села, зокрема на Харківщині – 236, Сумщині – 154, Кіровоградщині – 151, Дніпропетровщині – 131, Полтавщині – 115. З метою виправити ситуацію у 1980-х рр. у Дніпроп., Рівнен., Крим., Полтав. та ін. обл. прийнято постанови, що забороняли необґрунтовано закривати школи, дитсадки, клуби, лікув. заклади, магазини тощо. 1982 розроб­лено й ухвалено 1-у, 1987 – 2-у держ. Комплексні програми соц. перебудови сіл в УРСР на період до 2000 (аналог. програми розроблено в областях і р-нах). Незважаючи на те, що відтік сільс. насел. дещо скоротився, 1987 у Дніпроп. обл. до неперспектив. віднесено 52 % сіл, у Черніг. обл. – майже 43 %. Одне із найскладніших питань соц. перебудови сіл – низький рівень і темпи газифікації. Хоча тер. УРСР була вкрита густою мережею магістрал. газопроводів заг.-союз. підпорядкування, якими газ транспортували за кордон, у сільс. місцевості газифіковано лише бл. 5 % будинків. Відсутність належ. умов у соц. сфері на селі негативно впливала на розвиток аграр. вироб-ва. Лише 1985–88 понад 700 тис. селян виїхали до міст, що поглибило дефіцит робочої сили у колгоспах. Станом на 1990 в УРСР було 28 600 насел. пунктів сільс. типу, з них малі села (з насел. до 200 осіб) становили майже третину. Політика поділу сіл на перспективні й неперспективні в СРСР мала великі негативні наслідки, а зникнення тисяч сіл стало сумним підсумком реалізації парт.-держ. концепції розвитку укр. села. Руйнування поселен. мережі у сільс. місцевості відбувалося і в ін. респ. та спричинило занепад майже 140 тис. сіл по всій тер. колиш. СРСР. Невдоволення селян умовами праці, низький рівень задоволення соц.-побут. потреб зумовлювали збільшення міграції сільс. молоді до міст і посилення процесів депопуляції.

Літ.: Сучасне українське село: проблеми, пошуки (1985–1990). К., 1991; Тимченко С. М. Українське село: проблеми етносоціальних змін: 1959–1989. З., 1995; Завальнюк О. М., Рибак І. В. Новітня аграрна історія України. Кам’янець-Подільський, 2004; Романюк І. Українське село у 50-ті – першій половині 60-х років ХХ ст. В., 2005; Історія українського селянства. Т. 2. К., 2006; Ковпак Л. В. Найближча історія: Україна 1945–2000 рр. К., 2007.

Л. В. Ковпак

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Л. В. Ковпак . Неперспективні села // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73641 (дата звернення: 19.09.2021)