Нерівність — Енциклопедія Сучасної України

Нерівність

НЕРІ́ВНІСТЬ – нерівномірний розподіл ресурсів суспільства (грошей або майна). З Н. асоціюють також обмежений доступ до влади, освіти тощо. Таке трактування обґрунтовує природність існування Н., оскільки у сусп-ві постійно з'яв­ляються обмеження у доступі до тих чи ін. ресурсів і чим більш обмеженими є певні ресурси, тим більше існує проявів Н. у різних площинах. У майбутньому, якщо довкілля буде погіршуватися швидше, ніж людина зможе до нього фізіологічно та психологічно пристосовуватися, обмежені ресурси більшою мірою можуть стосуватися екол. чинників. Все більшої ваги у сучас. світі набуває інформація, причому в розумінні накопичених або особл. знань, доступних обмеженому колу осіб. Отже, монополізація певних інформ. сегментів у різних сферах життєдіяльності сусп-ва може стати одним із гол. чинників та осн. складовою Н. Світ. спільнота нині розглядає Н. як відсутність рівних можливостей для розвитку, зміщуючи тим самим акценти з традиц. підходів, засн. на доходах чи майні, до Н. у доступі до послуг соц. сфери (насамперед охорони здоров'я та освіти) і політ. свобод. Ототожнення окремими людьми чи соц. групами Н. та несправедливості найчастіше базується на позиції втраченого чи не отриманого життєвого шансу, причому не з влас. вини. Поняття «рівних можливостей» або «рівних шансів» не можна співвідносити із рівністю між людьми, оскільки різні особисті здібності та переваги дають різні результати діяльності, навіть за однакових можливостей та ступ. доступу до ресурсів. Забезпечення рівних можливостей у вигляді максимально рівних життєвих шансів задля отримання потенціалу для подальшого розвитку не гарантує рівності, а допомагає людині проявити себе у повній мірі. Найбільша загроза – два крайні негативні прояви Н., що вступають у пряме протиріччя з гуманіст. цивілізац. вибором: соц. відторгнення, як результат некон­трольов. Н. за відсутності соц. мобільності та дієвих «соц. ліфтів»; дискримінація, як крайня форма Н. за будь-якою ознакою, «законсервована» на законодав. та/або сусп. рівнях. Обґрунтування необхідності існування та допустимих меж Н. традиційно є одним із найбільш дискусійних у контексті філос. поглядів на справедливість і практ. завдань із розроблення відповід. держ. політики. Напр., у контексті цивілізац. вибору проблему Н. розглядають насамперед у площині розуміння соц. справедливості та з огляду на сприйняття сусп-вом справедливості існування Н. як такої. Відсутність консенсусу в сусп-ві щодо сприйняття Н. та формування відповід. вектору політики може перешкоджати пошуку спіл. цінностей і руху вперед. В Україні перехід від планової економіки рад. доби до ринк. механізмів господарювання призвів до зростання Н. насел. за екон. ознакою, причому Н. зростала відповідно до того, як доходи починали відображати індивід. продуктивність та трудозатрати. Однак зміни мали багатоаспект. характер і вказували на зростання Н. за рахунок низки факторів, зокрема й неекон. характеру. Гол. серед них – посилення диференціації в оплаті праці (включно з незареєстр. сектором), а також зростання ролі підприємн. та ін. доходів від зайнятості у бюджетах сімей.

Крім того, Н. посилювалася завдяки суто ринк. доходам, не пов'язаним з труд. діяльністю: здача в оренду і продаж майна, дивіденди від акцій і банків. вкладів тощо. Проте стрімкий перерозподіл майна, що раніше перебувало у спіл. користуванні, на користь невеликого прошарку сусп-ва відіграло найбільш негативну роль у формуванні економічно необґрунтов. складової Н. Пом'якшити наслідки зростання Н. мали держ. соц. трансферти та податки, однак трансферти були здебільшого нейтрал., а інколи фактично сприяли зростанню Н. Нині ситуація в Україні практично не змінилася – численні намагання реформувати систему соц. захисту не дали бажаного ефекту, оскільки вона, як і раніше, не виконує у повній мірі кінц. вирівнюв. функції та сприяє розпорошенню бюджет. коштів на різні групи насел., зокрема й фінансово забезпечені. Діюча система оподаткування ставить у найбільш невигідне становище середні прошарки сусп-ва, стримуючи таким чином процес формування середнього класу. Перехід до більш прогресив. шкали оподаткування і запровадження додатк. податків на майно не вирішить проблеми, оскільки масштаби незареєстр. доходів замож. верств сусп-ва досить значні. Таким чином, будь-яке намагання посилити податк. навантаження на осіб із вищими статками призведе до перенесення осн. тягаря на працівників із середніми доходами. Н. в укр. сусп-ві має широкий спектр проявів: за поселен. і регіон. ознаками, демогр. та соц.-екон. характеристиками домогосподарств тощо. Поселен. нерівність – вкрай обмежений доступ мешканців малих насел. пунктів (порівняно з містами) до базових послуг соц. сфери. Вікові, освітні, профес.-кваліфікац. та інші характеристики чл. домогосподарства визначають можливість набуття певного соц. статусу та вірогідність його підвищення. Для окремих соціально­вразливих груп, насамперед з обмеженими можливостями, Н. межує з виключенням із сусп. життя. Специфіч. проблемою Н. в Україні залишається низька соц. мобільність, коли діти ретранслюють соц. статус своїх батьків і, відповідно, мають дуже мало шансів його підвищити.

Л. М. Черенько


Покликання на статтю