Несвітайло-Шакало Поліна Антонівна — Енциклопедія Сучасної України

Несвітайло-Шакало Поліна Антонівна

НЕСВІТА́ЙЛО-ША́КАЛО Поліна Антонівна (27. 05. 1937, с. Миколаївка Новомоск. р-ну Дніпроп. обл.) – живописець. Нар. художник України (2010). Чл. НСХУ (1971). Закін. Дніпроп. художнє уч-ще (нині Дніпро, 1958; викл. О. Жирадков, М. Панін). Працювала 1960–64 кер. студії образо­твор. мист-ва Волновас. Будинку піонерів (Донец. обл.); 1965–70 – викл. малюнка худож. відділ. Донец. технікуму торгівлі; 1970–75 – учитель дит. худож. школи у Донецьку; від 1975 – художник Донец. худож.-вироб. комбінату. Гол. напрям у творчості – людина і довкілля, минуле й сучасне через образність, наповнену добром, любов'ю та співчуттям. Учасниця обл., всеукр. (від 1962), всесоюз. (від 1964) мист. виставок. Персон. – у Донецьку (1974, 1987, 1998, 2002), Дніпропетровську (1988, 2002), Києві (2008). Деякі роботи зберігаються у Дирекції худож. виставок України (Київ), Донец. та Краматор. (Донец. обл.) ХМ, Музеї укр. живопису (Дніпро), ДРМ (С.-Пе­тербург).

Тв.: «Батьки моїх батьків» (1961), «Червоні тополі» (1972), «Художник М. Несвітайло» (1976), «Чисті полотна» (1979), «Прописані у Донецьку» (1987), «Корені» (1989), «Спогади» (1994), «Марія» (1996), «Сон» (1997), «Сум по надії» (2000); серія «Автопортрети» (1960–2000-і рр.).

Літ.: Григоренко Д. Правда і простота // Донбас. 1975. № 2; Рубан В. В. Картини Поліни Шакало // ОМ. 1987. № 5; Близнюк О. Пишу і думаю серцем // Там само. 2002. № 4; Художники Донеччини: Довід. Д., 2008.

В. Ф. Семистяга


Покликання на статтю