Ню — Енциклопедія Сучасної України

Ню

НЮ (від франц. nu – голий) – класичний жанр візуальних мистецтв (образотворчого, фото- та кіномистецтва), об'єктом якого є оголене тіло. У мистецтвознавстві вживають синонім. термін «акт». Н. має давню культур.-антропол. генезу з відмінними лініями розвитку за мист. канонами й формами. Найдавнішими прототипами Н. можна вважати окремі артефакти антропоморф. зображень, що мали не лише символ. або магічне навантаження, їх використовували при певних культових ритуалах (у межах хронології різних археол. культур). Пізнішими пам'ятками Н. з більш вираж. прикметами мист. жанру були скульптури Давнього Єгипту, антич. Греції та Риму. На теренах Європи оголене тіло часто зображували в часи пізнього Середньовіччя, а особливо в епоху Ренесансу, що пов'язане з новою світогляд. моделлю антропоцентризму. Найбільш репрезентатив. взірцями жанру Н. у міфол. та біблій. сценах були твори Джорджоне, Донателло, Мікеланджело Буонарроті, Леонардо да Вінчі, Сандро Боттічеллі, Рафаеля Санті, Тіціана, Ієроніма Босха та ін. Від епохи Відродження оголена натура набула постій. уваги скульпторів, живописців і графіків як структурна складова художньо-символ. образності. Відповідно до цього мотиви Н. зазнавали різних жанрово-типол. модифікацій. Про це свідчать роботи видат. художників маньєризму, бароко та рококо, напр., Мікеланджело да Караваджо, П.-П. Рубенса, Рембрандта ван Рейна та ін. У заг. динаміці розвитку мист-ва оголена натура стає складовою процесу секуляризації мист-ва, зокрема в структурі творів істор. жанру, а згодом і в сукупності культур.-мист. стратегій 18–19 ст. – академізму, неокласицизму, романтизму та реалізму. Серед відомих художників, які активно зверталися у своїх творах до мотивів з оголеною натурою, були Н. Пуссен, Ж.-О. Фраґонар, Ф. Буше, Ж.-Л. Давід та ін. У практиці художників 19 ст. зазнає змін поетико-смисл. напов­нення змісту мотивів оголеної натури, зокрема збагачення емоцій. палітри трактування тіла. Це властиве полотнам Ф.-Х. де Гої, Ж.-О. Енґра, Т. Жеріко та ін. Суттєва відмінність спостерігається в практиці митців серед. 19 ст., у часи перемін мист. стратегій від реалізму до імпресіонізму, а згодом до символізму. Саме в цей період Н. утверджується як самодостат. жанр живопису, графіки та скульптури. Найбільш виразно це проявилося у творчості Ґ. Курбе, Е. Мане, П.-О. Ренуара та ін. Від кін. 19 ст. у руслі культурно-мист. течії символізму Н. набуває особливих поет.-філософ. прикмет. Оголені людські постаті стають носіями суб'єк­тивов. алегор.-міфол. смислів. Це властиво для творчості О. Берд­слея, А. Бекліна, О. Редона, Ґ. Моро, П.-П. де Шаванна, Ф. Годлера та ін. До мотивів з оголеною натурою часто зверталися й художники-імпресіоністи та постімпресіоністи (А. де Тулуз-Лотрек, П. Ґоґен, П. Сезанн та ін.). Ще в ширшому жанрово-темат. репертуарі Н. фігурує в художників-модерністів, починаючи від представників стилю модерн (Ґ. Клімт, Ф.-Ж. Ропс, А.-Ж. Майоль та ін.). На різних стадіях модернізму, напр., авангардизму, Н. як жанр став одним з ключових у пошуках митцями нової мови пласт. вислову. Видат. художниками-новаторами, які завдяки Н. вибудували автор. концепції пласт. форми в образотвор. мист-ві, були О. Архипенко, А.-Е. Матісс, П. Пікассо, Ж. Брак, М. Шагал, С. Далі та ін. Упродовж 20 і на поч. 21 ст. Н. залишається повноцін. жанром як образотвор. мист-ва, так і всіх візуал. мист-в, зокрема фотохудожники інтерпретують оголені натури в розмаїтих автор. концепціях. Серед укр. авторів, які працюють у жанрі Н., – Л. Медвідь, А. Чебикін, В. Пили­п'юк, О. Ройтбурд.

Р. М. Яців

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Р. М. Яців . Ню // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73858 (дата звернення: 21.10.2021)