Носалі — Енциклопедія Сучасної України

Носалі

НОСАЛІ́ – родина травознавців. Михайло Андрійович (12. 04. 1866, с. Розлопи Люблін. губ., нині Польща – 08. 10. 1950, Рівне) – травознавець, священик. Закін. Варшав. духовне уч-ще (1903), Холм. духовну семінарію (нині Польща, 1911). 40 р. був священиком на Холмщині, Могильовщині, Волині, Рівненщині. Знав кілька мов, зокрема лат., польс., нім., франц., мав велику б-ку, у якій переважали книги з природн. наук, хімії, фармації, фізіології людини. Перебуваючи на Могильовщині, від 1918 одночасно читав лекції на курсах обліковців-кооператорів. На замовлення Британ. природн. т-ва написав роботу «Історія кооперації в Англії і розвиток ко­операції по збору і застосуванню рослинної сировини». 1919–20 організував декілька артілей із заготівлі лікар. рослин. У с. Великий Борок Черніг. пов. Черніг. губ. було споруджено велику сушарню для прийому й перероблення лікар. рослин. Усе життя збирав і вивчав цілющі властивості рослин. 1926 на рільн. виставці в м. Познань (Польща) отримав срібну медаль, а 1928 – похвал. лист від міністра с. госп-ва Польщі за участь у пром.-рільн. виставці у Володимирі-Волинському (нині Волин. обл.) в розділі «Плантації лікар. рослин». Допомагав людям долати недуги засобами нар. медицини. У 1930-х рр. публікував статті про лікар. рослини в церк. часописі «Воскресное чтение», що виходив рос. мовою у Варшаві. 1942 звернувся з листом до вид-ва «Волинь» з проханням видати окремою книгою його багаторічні надбання про лікар. рослини й способи їх застосування. Книгу під час вій­ни не надрукували, але в ж. «Сільський хлібороб» у декількох числах вміщували матеріали з неї під заголов­ком «Волинські скарби – рослини лікарські». 2001 біля дзвіниці Свято-Успен. церкви в Рівному, де священик був настоятелем 15 р., відкрито пам'ят. знак. 2020 створ. д/ф «Михайло Носаль: священик і цілитель» (автор В. Романюк). Його справу продовжив син Іван Михайлович (26. 04. 1913, с. Луковськ Холм. губ., нині Польща – 17. 08. 1996, Рівне) – траво­знавець, агроном, педагог. Закін. аграрно-лісовий ф-т Львів. політех. ін-ту (1939). Відтоді працював агрономом Рівнен. обл. упр. с. госп-ва, 1940–41 – гол. агрономом райземвідділу в смт Клевань (нині Рівнен. р-ну Рівнен. обл.), в опор. пункті АН УРСР займався хмелярством. Від 1959 – викл. Рівнен. заг.-наук. ф-ту Київ. ун-ту (згодом Рівнен. культ.-осв. ф-т Київ. ін-ту культури, від 1970 – Рівнен. ін-т культури): викл. біології та природознавства, в. о. доц. і зав. каф., декан одного з ф-тів. Від 1984 – на пенсії. Збагатив і доповнив багаторіч. досвід батька щодо цілющих рослин. За підтримки та за ред. мікробіолога, акад. АН УРСР В. Дроботька опублікував кн. «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (К., 1958), яку перевидавали кілька разів, зокрема й рос. мовою – «Лекарственные растения в народной медицине» (Москва, 1991). Це одне з перших укр. видань, де подано точні назви рослин, докладно зазначено їхнє використання в нар. медицині, вказано період збору, умови сушіння та зберігання. «Знахарем з вищою освітою» назвав його рос. письменник В. Солоухін. Останнє десятиріччя свого життя укладав оновл. та доповн. кн. «Від рослини до людини: розповіді про лікувальні та лікарські рослини України» (К., 1995). Вулицю, на якій він мешкав, названо на його честь, а на будинку № 7 встановлено мемор. дошку. Від 2003 у Рівнен. краєзн. музеї діє пересувна виставка «Кожне дерево з плоду свого пізнається», присвяч. життю й діяльності родини Н. На фасаді Дубен. мед. коледжу (Рівнен. обл.) 2007 відкрито мемор. дошку М. та І. Носалям. Династію травників продовжив син Костянтин Іванович (24. 03. 1952, Рівне –16. 03. 2021, там само). Ґрунтуючись на їхніх методиках, він розробив і впровадив свій метод схемно-циклової фітотерапії. Для кожного хворого підбирав індивідуал. курс лікування, коригував його, враховуючи стан хворого та ін. фактори. Нині нар. медициною займаються його сини Кирило і Павло.

Літ.: Шморгун Є. Трави заповітні: [ін­терв'ю з І. Носалем] // Червоний прапор. 1978, 30 лип.; Мазаний В. Цілюща трава: (один день з І. М. Носалем) // Молодь України. 1985, 2 лип.; Дем'янчук Б. Святе знання від Носалів // Дем'янчук Б. Звідки тече та річка: тайнопис природи рідного краю у легендах, переказах, художній та історичній літературі. Р., 2001; Мазаний В. Погляд фіалки: згадуючи Івана Носаля… // Барви рідного краю. Р., 2006; Цимбалюк Є. До звіробою – на поклін: [про Михайла та Івана Носалів] // Погорина. 2007. № 2–3; Його ж. Від рослини до людини – як від серця до серця: [про Михайла та Івана Носалів] // Цимбалюк Є. Обірвана молитва за Україну. Р., 2009; Данильчук Г. «Кожне дерево з плоду свого пізнається» // Рівне у долях його мешканців. Р., 2012.

Г. Ф. Данильчук

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Г. Ф. Данильчук . Носалі // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=74006 (дата звернення: 23.10.2021)