Нормування екологічне

НОРМУВА́­Н­НЯ ЕКОЛОГІ́ЧНЕ — встановле­н­ня допустимих меж зміни природного стану довкі­л­ля без поруше­н­ня умов його саморегулюва­н­ня, -очище­н­ня та -від­новле­н­ня. Спрямоване на забезпече­н­ня якості довкі­л­ля (ступеня від­повід­ності природ. і створених людиною умов потребам су­спільства і живих організмів біо­сфери). Інструментом Н. е. є екол. нормативи — науково об­ґрунтовані обовʼязк. межі збереже­н­ня структури й функцій екосистеми будь-якого ієрархіч. рівня, а також усіх екол. компонентів, які необхідно враховувати в госп. діяльності. Н. е. полягає у встановлен­ні ступеня максимально можливого втруча­н­ня людини в екосистеми, коли забезпечується збереже­н­ня цих екосистем; роз­роблен­ні заходів, повʼязаних із ви­значе­н­ням у юрид. порядку обсягів будь-якого антропоген. впливу на екосистеми, які не за­грожують нормал. функціонуван­ню остан­ніх. Базою для Н. е. є екол. стандарти й нормат. документи Міністерства захисту довкі­л­ля та природ. ресурсів України — «Система стандартів з охорони навколишнього середовища. Основні положе­н­ня» (1996) та низка метод. вказівок щодо ви­значе­н­ня за­брудне­н­ня атмо­сфери, води, ґрунтів. Осн. зав­да­н­ня Н. е.: упорядкува­н­ня екол. вимог (регламентація); встановле­н­ня методів екол. спо­стережень і конт­ролю, методів і режимів викори­ста­н­ня природ. ресурсів; по­стійне вдосконале­н­ня показників без­печ. якості довкі­л­ля; роз­роб­лен­ня та впровадже­н­ня нових екол. норм і стандартів. До системи Н. е. входять нормативи: екол. без­пеки, обмежувал. екологічні, природо­охорон­ні технологічні. За видом негатив. впливу Н. е. регламентує за­брудне­н­ня хім., фіз., біол., механічне. За часом негатив. впливу встановлюють тимчас., разові, тривалі, по­стійні нормативи. Держ. нормативи (стандарти) є обовʼязковими для викона­н­ня та вводяться в дію в порядку, встановленому законодавством України. Традиційно для забезпече­н­ня якості довкі­л­ля використовують гранично допустимі концентрації (ГДК) різних за­бруднювачів, гранично допустимі скиди (ГДС), гранично допустимі викиди (ГДВ), а також гранично допустимі навантаже­н­ня (ГДН) на екосистему, тер. чи ландшафт. ГДК є нормами санітарно-гігієнічними. Вони стосуються здоровʼя людини, а не екосистем та їхніх біо­тич. компонентів. Це норматив, орієнтований на таку кількість токсиканту, що за умов тривалої дії не призводить до негатив. змін в організмі людини. Він не враховує здатності токсикантів до транс­формації в довкіл­лі, зонал. й регіонал. особливості біо­тич. і абіо­тич. складових екосистем, вік біо­тич. обʼєктів і стан їхнього здоровʼя, асиміляц. ємність екосистем, а також ефект, зумовлений комплекс. впливом (синергіч. ефект) на біо­тич. обʼєкт кількох токсикантів одночасно, що спо­стерігається в пере­важ. більшості випадків. Тому остан­нім часом ведуться пошуки інтеграл. (комплекс.) екол.-гігієн. характеристик, які б дали змогу адекватно оцінювати як стан дов­кі­л­ля і біоти, так і чин­ник ризику (напр., генетичного). При нормуван­ні шкідл. речовини (за­бруднювачі довкі­л­ля) поділяють на 4 класи небезпечності: над­звичайно небезпечні (свинець, бензопірен, діоксин), високонебезпечні (феноли, двооксид азоту), помірно небезпечні (сірчаний газ, пил), малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак). ГДВ, ГДС і ГДН обчислюють на основі ГДК, які ви­значає голова сан. інспекції або рекомендують від­повід­ні установи чи комісії на основі результатів складних комплекс. наук. досліджень і лаборатор. екс­периментів, а також ві­домостей, одержаних під час різних аварій, ката­строф, воєн, стихій. лих. Використовують 2 види ГДК — макс. разову дозу, яка не призводить до рефлектор. реакцій людини, та середньодобову дозу, яка не є шкідливою в разі тривалої (протягом місяців, років) дії. Іноді виділяють ГДК робочої зони (не зав­дає шкоди при щоден. роботі протягом 8 год за весь труд. стаж). Станом на 2006 ви­значено бл. 1100 ГДК за­бруднювачів води, бл. 600 — повітря, бл. 30 — ґрунтів і лише бл. 50 ГДК для токсикантів комплекс. негатив. дії. Для обʼєктив. оцінки стану дов­кі­л­ля необхідно знати принаймні 20 тис. ГДК різних за­бруднювачів, які виробляє людина. Особл. категорія Н. е. — екол. нормува­н­ня шуму, вібрацій та електромагніт. ви­промінювань. Важливим досягне­н­ням у сфері Н. е. на між­нар. рівні є створе­н­ня стандартів тех. комітетів ISO (англ. Interna­tional Standard Organization) ISO/TK 146 «Якість повітря», ISO/TK 147 «Якість води», ISO/TK 142 «Якість ґрунтів» та ISO/TK 207 «Управлі­н­ня навколишнім середовищем». ТК 207 роз­робив стандарти серії ISO 14 000 (1996–2000), що стосуються всіх сфер людської діяльності (на­да­н­ня між­нар. системи тестів і методів ви­значе­н­ня захищеності довкі­л­ля: пита­н­ня екол. аудиту, упр., етикетува­н­ня, оцінки жит­тєвого циклу, термінів тощо). Стандарти ТК ISO доб­ровільні, але їх дотрима­н­ня сприятиме екологічно збалансов. роз­витку су­спільства.

Завантажити статтю