Норманська проблема — Енциклопедія Сучасної України

Норманська проблема

НОРМА́НСЬКА ПРОБЛЕ́МА – історіографічна дискусія про початки й етнічний характер ранньої Київської держави. Тривала від поч. 18 ст. до 1980-х рр. (ін. назви – норман. теорія, варяз. питання). В основі норман. теорії лежить буквалістична інтерпретація літопис. (у «Повісті минулих літ») легенди про закликання варяз. (скандинав.) князів. Тривалий час це оповідання, жанрово тотожне до решти середньовіч. ori­gines gentium (лат. – походження народу), визнавали достовір. відображенням подій 9 ст., внаслідок чого походження Київ. держави ототожнювали з етніч. походженням правлячої династії, родоначальником якої вважали міфіч. князя Рюрика. Уперше наук. обробці літописне origo gentis було піддане на поч. 18 ст. Г.-З. Бай­єром – нім. орієнталістом, який працював у С.-Пе­тербур. АН і займався також рос. та сх.-європ. старовиною. У працях «De Vara­gis» («Про варягів»), «De Russorum prima expeditione Constantino­po­litana» («Перший руський похід на Константинополь»), «Origines rus­sicae» («Початки Русі») та ін. він навів додатк. свідчення візант., лат. і сх. джерел, що обґрунтовували погляд на «русь» як скандинавів та Русь як державу, засн. вихідцями зі Скандинавії. Пошуки Г.-З. Байєра узагальнив і систематизував ін. нім. учений, що перебував на рос. службі, – Г.-Ф. Міллер у доповіді «Произхожденіе народа и имени россійскаго» (1740-і рр.). Наприкінці 18 ст. прихильником норман. теорії виступав відомий дослідник літописів А.-Л. Шлецер. На заг. фоні «нім. засилля» у рос. політ. і наук. житті 1-ї пол. 18 ст. ідеї нім. учених про скандинав. (фактично – герман.) витоки рос. державності сприймались як ідеологічно та політично ангажовані. Проти норман. теорії виступили вчені й літератори рос. походження, зокрема М. Ломоносов, В. Тредіаковський. Хоча пізніше нац. поділ між прихильниками та противниками норман. теорії не був таким очевидним (серед прихильників – росіяни М. Карамзін і М. Погодін, словак П.-Й. Шафарик, словенець Ф. Міклошич; серед скептиків – німець Й.-Ф. Еверс), Н. п. завжди мала ознаки сусп. полеміки про нац. характер рос. історії та державності, що часом досягала надзвич. гостроти. Гол. аргументи на користь норман. теорії – скандинав. походження правлячої династії та назви «русь» (від історично незасвідченого «roðsmenn», через «ruotsi», фін. назву скандинавів); скандинав. імена руських послів і купців у договорах Київ. Русі з Візантією (911, 944); відомості про Русь візант. імператора Константина VII Багрянородного «De administrando imperio» («Про управління імперією», 950-і рр.) і, насамперед, т. зв. руські (відмінні від слов'ян.) назви дніпр. порогів; ототожнення «русі» з норманами у лат. (напр., у Бертин. анналах під 839) і сх. джерелах. Найважливішою працею, що підсумувала наук. дослідж. у цьому напрямі, вважають книгу данського філолога В. Томсена (кілька вид. англ., нім., швед., данською та ін. мовами; рос. перекл. – «Начало русского государства», 1891). На підставі масштаб. археол. дослідж. Сх. Європи наприкінці 19 і, особливо, у 20 ст. вдалося встановити істотну скандинав. присутність практично в усіх гол. міських центрах майбут. Київ. держави, серед яких – Ладога (нині с. Стара Ладога Ленінгр. обл., РФ), Рюрикове городище (нині у складі Новгорода Великого), Гньоздово (побл. однойм. села Смолен. обл., РФ), Тимерьово (побл. с. Велике Тимерьово Ярослав. обл., РФ), Шестовиця (Київ; див. Шестовицький могильник і городище). Найважливіша норманіст. інтерпретація цих матеріалів – праця швед. археолога Т. Арне «La Suède et I'Orien» («Швеція і Схід», Уппсала, 1914). На противагу норман. було висунуто різноманітні теорії нескандинав. походження «русі», що сукупно отримали назву антинорманізм (виник і сформувався як ідеол. опозиція норманізму). Прихильники антинорманізму запропонували низку альтернатив. теорій щодо походження племені та назви «русь»: слов'ян. (С. Гедеонов), т. зв. роксолан. (Д. Іловайський), фінську (В. Татіщев), литов. (М. Костомаров), хозар. (Й.-Ф. Еверс) та ін. Найвагомішою працею антинорманіст. школи у 19 ст. вважають 2-томну монографію С. Гедеонова «Варяги и Русь: Историческое изслѣдованіе» (С.-Пе­тербургъ, 1876). Відомою подією у протистоянні 2-х шкіл став також публіч. диспут між норманістом М. Погодіним і антинорманістом М. Костомаровим 1860. Хоча громадськість загалом симпатизувала антинорманістам, більшість профес. істориків вважала їхні праці напіваматорськими, тому тією чи ін. мірою визнавала скандинав. походження «русі». Вибір на користь однієї зі шкіл був не лише методол., а й знач. мірою ідеол., а їхнє протистояння сприймали як боротьбу сусп. течій. Прихильники норманізму, особливо у 18 ст., применшували роль сло­в'ян. елементу в утворенні державності, заперечували самобутність слов'ян, відкидали європ. імперіалізм, тому антинорманізм вважали більш патріот. позицією. Тому лідери зростаючих сх.-європ. нац. рухів (напр., М. Грушевський) надавали перевагу автохтоніст. підходам, а отже, й м'яким варіантам антинорманізму.

Особливого загострення Н. п. набула у рад. історіографії. На початк. етапі (1920-і – 1-а пол. 1930-х рр.), коли марксист. істор. ідеологія формувалась як інтернаціоналіст., на різкому запереченні рос. патріотизму, її лідери (М. Покровський, М. Рожков) визнавали положення норманізму. В УСРР з цього питання опубл. працю П. Смирнова «Волзький шлях і стародавні руси» (К., 1928). Однак із утвердженням у серед. 1930-х рр. формац. концепції, становлення давньоруської державності почали пов'язувати з формуванням феодалізму: держава постала внаслідок тривалих екон. і сусп. процесів, а не як результат діяльності групи осіб (скандинавів). Із критикою положень норман. теорії виступили кілька археологів (серед них – В. Равдонікас, А. Арциховський), опонували їй також історики автохтоніст. переконань (В. Пархоменко). Критика норманізму отримала додатк. імпульс у післявоєн. період, коли в умовах нових ідеол. еволюцій норманізм почали сприймати як специфічно західну, бурж., антирад. течію в історіографії. Частково заохочувані владою, а частково щиро підтримуючи формац. теорію, історики (В. Мавродін, С. Юшков та ін.) критикували справжні й уявні ідеї західних учених щодо ролі норманів у становленні давньоруської державності. Ідеол. замовленням була книжка І. Шаскольського «Норманская теория в современной буржуазной науке» (Москва; Ленинград, 1965) із прямою полемікою проти західної науки, на фоні якої вигідно вирізнялася більш рання аналог. праця Г. Ловмянського «Zagad­nienia roli Normanów w genezie państw słowiańskich» (Warszawa, 1957; рос. мовою – «Русь и нор­ман­ны», Москва, 1985). Водночас в умовах офіц. антинорманізму наприкінці 1960-х рр. розпочато інтенсивне нагромадження археол. матеріалу, що свідчив про скандинав. присутність у Сх. Європі в 9–11 ст. Осмислення цих матеріалів все ж поступово підводило до розуміння знач. ролі норманів в екон. і соц. житті регіону, а сама увага до скандинав. старожитностей була виявом «м'якої» опозиційності офіціозу. Із послабленням ідеол. тиску в 2-й пол. 1980-х рр. гострота протистояння норманістів і антинорманістів істотно зменшилася, а з розпадом СРСР Н. п. у тому полеміч. вигляді, в якому вона існувала від поч. 18 ст., зникла як наук. проблема. На відміну від 19 ст. рад. антинорманісти не вигадували екзотич. теорій нескандинав. походження «русі», проте в умовах формування нових нац. ідеологій на пострад. просторі такі теорії почали відроджуватися у квазінаук. інтерпретаціях походження Давньоруської держави і культивуються (зокрема теорія слов'яно-балт. походження варягів і «русі») в середовищах «неофіц.» і «патріот.» любителів історії.

Літ.: E. Kunik. Die Berufung der Schwe­dischen Rodsen durch die Finnen und Sla­wen. Bd. 1–2. Sankt Petersburg; Leipzig, 1844–45; Погодинъ М. П. Изследованія, замѣчанія и лекціи о русской исторіи. Т. 1–3. Москва, 1846; Иловайскій Д. И. Разысканія о началѣ Руси. Москва, 1876; Томсенъ В. Начало русскаго государства. Три чтенія // Чтенія въ Обществѣ исторіи и древностей россійскихъ при Московскомъ университетѣ. Кн. 1. Мос­ква, 1891; Брим В. Происхождение термина Русь // Россия и Запад. Т. 1. Петроград, 1923; Пресняков А. Е. Вильгельм Томсен о древнейшем периоде русской истории // Памяти В. Томсена. Ленинград, 1928; Мошин В. Варяго-русский вопрос // Slavia. 1931. № 10; Равдоникас В. И. О возникновении феодализма в лесной полосе Восточной Евро­пы по археологическим данным // Изв. Гос. Академии истории материал. куль­туры. Вып. 103. Ленинград, 1934; Арциховский А. В. Археологические дан­ные о возникновении феодализма в Суздальской и Смоленской земле // Пробл. истории докапиталист. обществ. 1934. № 11–12; Пархоменко В. А. К вопросу о «норманнском завоевании» и происхождении Руси // Историк-марксист. 1938. № 4; Мавродин В. В. Образование Древнерусского государства. Ленинград, 1945; N. Riasanovsky. The Norman Theory of the Origin of the Russian State // Russian Review. 1947. Vol. 7, № 1; Рыба­ков Б. А. Варяги. Норманнская теория // История СССР. Т. 1. Москва, 1966; Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Северной Европе. Ленинград, 1987; E. Melnikova. The Eastern World of the Viking. Gëteborg, 1996; W. Duczko. Viking Rus: Studies on the Presence of Scandinavians in Eastern Europe. Leiden, 2004; A. Danylenko. The name Rus': In search of a new dimension // Jahrbüher für Geschichte Osteuropas. 2004. № 52.

О. П. Толочко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
О. П. Толочко . Норманська проблема // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=74021 (дата звернення: 26.10.2021)