Нищук Євген Миколайович — Енциклопедія Сучасної України

Нищук Євген Миколайович

НИЩУ́К Євген Миколайович (29. 12. 1972, Івано-Франківськ) – актор, політичний діяч. Чоловік О. Нищук. Нар. арт. України (2015). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2019). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1993; викл. В. Зимня). 1995–2014 – актор Майстерні театр. мист-ва «Сузір’я», від 2015 – Нац. драм. театру ім. І. Франка (обидва – Київ). Постійне самовдосконалення актора зумовлює внутр. психофіз. гнучкість виконав. майстерності, породжує абсолютне відчуття стилю і жанру драматург. твору, сприяє створенню глибоко психол., гранично правдивих образів будь-якого амплуа – від комедії до високої трагедії. 2004 розпочав активну сусп.-політ. діяльність, зокрема під час Помаранч. революції був «голосом Майдану» (Київ). Також він став модератором на сцені Євромайдану 2013–14 (Київ). У лютому–грудні 2014 і 2016–19 – Міністр культури України. Брав участь у створенні Укр. ін-ту книги (Київ, 2016), підготовці Законів України «Про культурний фонд» (2017) та «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019).

Ролі: Сергій Єсенін («Мені тісно в імені своєму…» Т. Іващенко), Раймон Ассо («Ассо та Піаф» О. Миколайчука-Низовця), Микола Вінграновський («Прекрасний звір у серці» за поезією М. Вінграновського), Павло Тичина («Сріблясті голуби у небесах» за творами П. Тичини), В’язень честі («Момент кохання» за творами В. Винниченка), Тарас Шевченко («Тарас. Слова» Б. Стельмаха), Ерік XIV (однойм. вистава за А. Стріндберґом), Фіґаро («Весілля Фіґаро» П.-О. Бомарше), Роберт Локамп («Три товариші» за Е.-М. Ремарком).

Н. А. Пономаренко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Н. А. Пономаренко . Нищук Євген Миколайович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=74080 (дата звернення: 25.09.2021)