Нідерле Любор

НІ́ДЕРЛЕ Любор (Niederle Lubor; 20. 09. 1865, м. Клатови, нині Плзен. краю, Чехія — 14. 06. 1944, Прага) — чеський cлавіст, археолог, антрополог, етнолог. Член Чеського наук. товариства (1901), Чеської академії наук і мистецтв (1906), член-кореспондент низки зарубіж. наук. ін­ституцій, зокрема НТШ, УНТ, С.-Пе­тербур. АН (1906), Рос. геогр. товариства. Закін. філос. факультет Карлового університету в Празі (1887). Після здобу­т­тя доктор. ступ. (1888) вдосконалював зна­н­ня в антропол.-до­істор. лаб. Мюнхен. університету (Німеч­чина) та Ін­ституті людини Париз. антропол. товариства. Від 1891 — доцент антропології і до­істор. археології, від 1898 — проф. до­істор. архео­логії і етнології, водночас 1907–08 — декан філос. ф-ту, 1927–28 — ректор Карлового університету, де створив власну наук. школу, вихованцями якої стала низка провід. чес. та іноз. археологів. 1919–24 — перший дир. Археол., від 1928 — Словʼян. ін­ститутів. Заснував і впродовж тривалого часу редагував кілька період. наук. вид.: від 1892 — «Český lid», від 1898 — «Vĕstník Slovan­ských Starožitnosti», що 1901 отримав нову назу — «Vĕstník Slovanské filologie a starožitnosti». Ґрунтуючись на археол., антропол., лінгвіст. та етногр. джерелах, Н. впродовж кількох десятиліть проводив комплексне дослідж. ран­ніх етапів історії словʼян. народів і висунув Вісло-Дні­пров. теорію, що її досі під­тримує більшість вчених-словʼяно­знавців. Згідно з нею, первісна «прабатьківщина» словʼян охоплювала Сх. Польщу, Поліс­ся, Поді­л­ля, Волинь (ця тер. була ядром етногенет. процесів у середовищі прасловʼян. племен) і Прав­обереж­жя Середньої Над­дні­прянщини. По­гляди Н. щодо походже­н­ня і середньовіч. історії словʼян. народів викладені у його фундам. моно­графіях «Lidstvo v dobĕ předhistorické ze vláštnim zřetelem na zemĕ Slovan­ské» (1893), де вперше простежено найдавнішу історію словʼян від палеоліту до Середньовіч­чя, «Slovanské starožitnosti» (т. 1–4, 1902–27), «Rukověť české archaeo­logie» (1910; спів­­авт.), «Život sta­rých Slovanů» (т. 1–5, 1911–25; усі — Прага) та ін. Вони неодноразово пере­ви­дані багатьма сло­вʼян. мовами. Крім археології, Н. приділяв значну увагу антропол. та етнол. дослідж., став спів­­організатором етногр. ви­ставки у Празі (1895), об­стоював необхідність організації етногр. музею тощо. Він стверджував, що роз­селе­н­ня русинів (українців) на тер. Закарпа­т­тя роз­почато ще у 5 ст. Н. під­тримував тісні звʼязки з укр. вченими. Під час пере­бува­н­ня у Парижі (1889–90) він по­зна­йомився з Ф. Вовком і від­тоді спілкувався з ним на між­нар. форумах і регулярно листувався, обговорюючи актуал. наук. про­блеми. 1893 під час наук. від­рядже­н­ня у Рос. імперію Н. вперше від­відав Київ (ви­вчав археол. колекції), 1899 він при­їздив сюди вдруге як учасник 11-го Археол. зʼїз­ду. Від 1898 листувався із М. Грушевським, який, високо оцінюючи наук. здобутки Н., не поділяв його політ. по­глядів щодо провід. ролі Рос. імперії у словʼян. світі. Серед учнів Н. — Я. Пастернак та І. Борковський, яким він доручив роз­копки «Градчан» (найдавнішої частини середньовіч. Праги). Після смерті кремований, 1956 прах Н. пере­похов. на Ольшан. кладовищі у Празі у саркофазі ві­домого словац. і чес. лінгвіста, літературо­знавця, історика, етно­графа, поета 19 ст. П.-Й. Шафарика. Літ.: J. Eisner. L. Niederle. Praha, 1948; Синюк А. Т. Нидерле (к 100-летию со дня рождения) // Вопр. истории славян. 1966. Вып. 2; Пастернак Я. Мої зу­стрічі зі старовиною // УІ. 1978. Ч. 1–3; Наулко В. Листува­н­ня Любора Нідерле з Федором Вовком (Нові від­найдені листи) // Вісн. Київ. славіст. університету. 2003. Вип. 14; Його ж. Листи Любора Нідерле до Михайла Грушевського // Укр. археогр. щоріч. К., 2006. Вип. 10/11; Латко І., Пеняк П. Із епістолярної спадщини Любора Нідерле. Уж., 2006; Романюк Т. Любор Нідерле і роз­виток чеської славістики та археології у контекс­ті українського національного по­ступу // Мат. і дослідж. з археології Прикарпа­т­тя і Волині. Л., 2017. Вип. 21.

Завантажити статтю