Нідерле Любор — Енциклопедія Сучасної України

Нідерле Любор

НІ́ДЕРЛЕ Любор (Niederle Lubor; 20. 09. 1865, м. Клатови, нині Плзен. краю, Чехія – 14. 06. 1944, Прага) – чеський cлавіст, археолог, антрополог, етнолог. Чл. Чеського наук. т-ва (1901), Чеської академії наук і мист-в (1906), чл.-кор. низки зарубіж. наук. інституцій, зокрема НТШ, УНТ, С.-Пе­тербур. АН (1906), Рос. геогр. т-ва. Закін. філос. ф-т Карлового ун-ту в Празі (1887). Після здобуття доктор. ступ. (1888) вдосконалював знання в антропол.-доістор. лаб. Мюнхен. ун-ту (Німеччина) та Ін-ті людини Париз. антропол. т-ва. Від 1891 – доц. антропології і доістор. археології, від 1898 – проф. доістор. архео­логії і етнології, водночас 1907–08 – декан філос. ф-ту, 1927–28 – ректор Карлового ун-ту, де створив власну наук. школу, вихованцями якої стала низка провід. чес. та іноз. археологів. 1919–24 – перший дир. Археол., від 1928 – Слов'ян. ін-тів. Заснував і впродовж тривалого часу редагував кілька період. наук. вид.: від 1892 – «Český lid», від 1898 – «Vĕstník Slovan­ských Starožitnosti», що 1901 отримав нову назу – «Vĕstník Slovanské filologie a starožitnosti». Ґрунтуючись на археол., антропол., лінгвіст. та етногр. джерелах, Н. впродовж кількох десятиліть проводив комплексне дослідж. ранніх етапів історії слов'ян. народів і висунув Вісло-Дніпров. теорію, що її досі підтримує більшість вчених-слов'янознавців. Згідно з нею, первісна «прабатьківщина» слов'ян охоплювала Сх. Польщу, Полісся, Поділля, Волинь (ця тер. була ядром етногенет. процесів у середовищі праслов'ян. племен) і Правобережжя Середньої Наддніпрянщини. Погляди Н. щодо походження і середньовіч. історії слов'ян. народів викладені у його фундам. монографіях «Lidstvo v dobĕ předhistorické ze vláštnim zřetelem na zemĕ Slovan­ské» (1893), де вперше простежено найдавнішу історію слов'ян від палеоліту до Середньовіччя, «Slovanské starožitnosti» (т. 1–4, 1902–27), «Rukověť české archaeo­logie» (1910; спів­авт.), «Život sta­rých Slovanů» (т. 1–5, 1911–25; усі – Прага) та ін. Вони неодноразово перевидані багатьма сло­в'ян. мовами. Крім археології, Н. приділяв значну увагу антропол. та етнол. дослідж., став спів­організатором етногр. виставки у Празі (1895), обстоював необхідність орг-ції етногр. музею тощо. Він стверджував, що розселення русинів (українців) на тер. Закарпаття розпочато ще у 5 ст. Н. підтримував тісні зв'язки з укр. вченими. Під час перебування у Парижі (1889–90) він познайомився з Ф. Вовком і відтоді спілкувався з ним на міжнар. форумах і регулярно листувався, обговорюючи актуал. наук. проблеми. 1893 під час наук. відрядження у Рос. імперію Н. вперше відвідав Київ (вивчав археол. колекції), 1899 він приїздив сюди вдруге як учасник 11-го Археол. з'їз­ду. Від 1898 листувався із М. Грушевським, який, високо оцінюючи наук. здобутки Н., не поділяв його політ. поглядів щодо провід. ролі Рос. імперії у слов'ян. світі. Серед учнів Н. – Я. Пастернак та І. Борковський, яким він доручив розкопки «Градчан» (найдавнішої частини середньовіч. Праги). Після смерті кремований, 1956 прах Н. перепохов. на Ольшан. кладовищі у Празі у саркофазі відомого словац. і чес. лінгвіста, літературознавця, історика, етнографа, поета 19 ст. П.-Й. Шафарика. Літ.: J. Eisner. L. Niederle. Praha, 1948; Синюк А. Т. Нидерле (к 100-летию со дня рождения) // Вопр. истории славян. 1966. Вып. 2; Пастернак Я. Мої зустрічі зі старовиною // УІ. 1978. Ч. 1–3; Наулко В. Листування Любора Нідерле з Федором Вовком (Нові віднайдені листи) // Вісн. Київ. славіст. ун-ту. 2003. Вип. 14; Його ж. Листи Любора Нідерле до Михайла Грушевського // Укр. археогр. щоріч. К., 2006. Вип. 10/11; Латко І., Пеняк П. Із епістолярної спадщини Любора Нідерле. Уж., 2006; Романюк Т. Любор Нідерле і розвиток чеської славістики та археології у контексті українського національного поступу // Мат. і дослідж. з археології Прикарпаття і Волині. Л., 2017. Вип. 21.

С. П. Сегеда


Покликання на статтю