Нікіта

НІКІ́ТА (1971–91 — Ботанічне) — селище міського типу Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим. Під­порядк. Масандрів. селищ. раді. Знаходиться на Пів­ден­ному березі Криму, на узбереж­жі Чорного моря, за 70 км від Сімферополя, 7 км від м. Ялта (на Пн. Сх.) та смт Від­радне (на Пн. Зх.). Площа 3,02 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 2379 осіб (складає 108,3 % до 1989); станом на 1 січня 2014 — 2475 осіб; пере­важно росіяни й українці. Проходить автомобіл. шлях між­нар. значе­н­ня Харків–Запоріж­жя–Сімферополь–Ялта. Вперше згадується 1384 у грамотах Кон­стантинопол. патріархату під на­звою Сікіта. Від 1475 — під владою Осман., від 1774 — Рос. імперій. 1778 звідси у При­азовʼя пере­їхали 102 греки та заснували с. Ялта (нині смт Маріуп. р-ну Донец. обл.). 1784–96 — у складі Таврій. обл.; 1796–1802 — Новорос., 1802–1921 — Таврій. губ.; 1784–96, 1802–38 — Сімфероп., 1796–1802 — Акмечет., 1838–1921 — Ялтин. пов. Роз­виток Н. роз­почався 1812 після заснува­н­ня Нікітського ботанічного саду. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920–54 — у складі РФ, від­тоді — України; 1921–45 — Крим. АРСР, 1945–91 — Крим. обл., від 1991 — АР Крим (1991–98 — Респ. Крим). 1926 було 146 дворів, проживали 717 осіб, із них 569 крим. татар, 106 росіян, 35 українців. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. 1939 мешкали 583 особи. Від листопада 1941 до квітня 1944 — під нім. окупацією. У травні 1944 усіх крим. татар депортували у Середню Азію, згодом на їхнє місце пере­селили багато сімей із Ростов. обл. (РФ). Від 1971 — смт. 1979 проживали 2119 осіб. У березні 2014 Н. у складі АР Крим анексовано РФ. У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок; Центр культури; амбулаторія. Серед видат. уродженців — лікар-імунолог, академік Рос. АМН і Рос. АПН М. Васильєв.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю