Нікітін Андрій Леонідович — Енциклопедія Сучасної України

Нікітін Андрій Леонідович

НІКІ́ТІН Андрій Леонідович (Никитин Андрей Леонидович; 19. 08. 1935, м. Калінін, нині Твер, РФ – 15. 11. 2005, Москва) – російський історик, археолог, публіцист, прозаїк, літературознавець. Чл. СП РФ (1973). Дійс. чл. Геогр. т-ва СРСР (1974). Закін. Моск. ун-т (1960). У 1976–84 – ст. ред. відділу прози вид-ва «Рад. письменник» (Москва). Від 1985 – на твор. роботі. Як археолог брав участь у розкопках давнього Новгорода (РФ, 1954), Арін-Берда (Вірменія, 1956), слов'ян. поселень у Молдові (1963), давньогрец. м. Ольвія (Україна, 1968, 1969) тощо. Автор розвідок з археології, істо­рії, палеогеографії, істор. екології Сх. Європи. Від 1963 виступав у періодиці як публіцист із статтями з питань науки, мист-ва, охорони природ. середовища. Чимало уваги приділяв проблемам історії, економіки, насел. Рос. Півночі, зокрема Кольс. п-ова; результати діяльності вмістив у кн. «Остановка в Чапоме» (1990). Від 2-ї пол. 1980-х рр. Н. звертався до окремих питань історії рад. театру 1920-х рр., пізніше активно розробляв новий напрям у вивченні історії сусп. життя Росії 1920–30-х рр., пов'язаний з існуванням таєм. містич. т-в і орденів. У серій. вид. «Мистические общества и ордена в советской России» (вып. 1–3, 2003–05) опублікував матеріали й документи слідчих справ з архівів НКВС–ОДПУ–МДБ, що висвітлю­ють склад учасників, їхні біографії, історію, цілі й завдання їхньої роботи, а також тексти орден. документів, що збереглися. Відомий як дослідник «Слова о полку Ігоревім», був ученим секр. Постій. комісії з вивчення «Слова о полку Ігоревім» при СП СРСР (1975–85). Давньорус. пам'ятці Н. присвятив низку публікацій, в яких, зокрема, порушував питання про традиції давньорус. літ-ри, висуваючи тезу про те, що автор «Слова...» поклав в основу свого твору втрачену поему Бояна про події 11 ст. Доводив про злиття в творі 2-х поет. систем (Бояна і автора «Слова...»), що суттєво відрізняються, відмінність ритміки в різних частинах тощо. Значне місце відводив особистості Бояна. Вважав, що це той самий Боян, ім'я якого відкрите завдяки напису на стіні Софій. собору в Києві, що він був свідком тих подій. Н. припускав, що пам'ятка створ. не в кін. 12 ст., а в 1-й пол. 13 ст. Свої погляди підсумував у кн. «Слово о полку Игореве: Тексты. События. Люди» (1998; усі – Москва), в якій на основі істор., археол., філол. та палеогеогр. дослідж. розглянув питання текстології, історії, генеалогії, поетики, палеографії та літописання Київ. Русі, а також їх інтерпретацію сучас. дослідниками.

Пр.: «Слово о полку Игореве»: загадки и гипотезы // Октябрь. 1977. № 7; Наследие Бояна в «Слове о полку Игореве». Сон Святослава // «Слово о полку Игореве»: Памятники лит-ры и искусства ХІ – XVII в. Москва, 1978; «Комони ржуть за Сулою – звенить слава в Кыеве»: «Слово о полку Игореве»: загадки и гипотезы // Пути в незнаемое: Писатели рассказывают о науке: Сб. 15. Москва, 1980; Встреча со «Словом» // Дружба народов. 1980. № 1; Испытание «Словом» // Новый мир. 1984. № 5–7; Обнаружен новый архаический пласт в «Слове о полку Игореве» // Обзор [София]. 1984. № 67; «Слово о полку Игореве» и девятисотлетие русской ли­те­ратуры // Нагивилаг [Будапешт]. 1985. № 1; Точка зрения. Москва, 1985; К вопросу стратификации «Слова о полку Игореве» // Герменевтика древнерус. лит-ры. Сб. 1: XI–XVI века. Москва, 1989; Поход Игоря: поэзия и реальность // Там само; Мистики, розенкрейцеры и тамплиеры в Советской России: исслед. и материалы. Москва, 1998; Инок Иларион и начало русского летописания: исслед. и тексты. Москва, 2003.

В. Ю. Радченко


Покликання на статтю