Нікополь

НІ́КОПОЛЬ — мiстo Дні­пропетровської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця (від 2001). У 2020 з Нікопол. міської ради утвор. Нікопол. громаду (50,3 км²). Н. знаходиться на правому березі Дні­пра (Каховського водо­сховища), за 512 км від Києва та 125 км від обл. центру. За пере­писом насел. 2001, проживали 136 280 осіб (складає 86,5 % до 1989): українців — 71,3 %, росіян — 26,6 %, білорусів — 0,7 %; станом на 1 січня 2020 — 109 122 особи. На тер. міста — залізнична станція, автовокзал, Нікопольський річковий порт і при­стань. Проходить автомобіл. шлях заг.-держ. значе­н­ня Запоріж­жя–Кропивницький. Встановлено партнер. від­носини з містами Зімніча (Румунія), Котор (Чорногорія), Толідо (США) та Чиатура (Грузія).

Під час археол. дослідж. зна­йдені залишки поселень та поховань доби неоліту (4 тис. до н. е.), міді–бронзи (3 — поч. 1 тис. до н. е.), скіф. (5–3 ст. до н. е.) та сармат. (2 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.) часів, черняхів. культури (2–4 ст.). У 2-й пол. 1-го тис. Дні­пром побл. сучас. Н. проходив шлях «з варягів у греки» — від країн Пн. Європи через Київ. Русь до Візант. імперії. На місці міста був пере­тин грец. шляху з суходіл. соляним, що пролягав з Криму на Київ. Від серед. 9 до серед. 11 ст. тер. краю володіли печеніги, від серед. 11 ст. до 1237 — половец. орда Біла Куманія, 1237–1395 — монголо-татари. На­прикінці 14 ст. землі, що належали до улусу Ногаїв, захопили війська великого князя Литовського Вітовта. У цей період тут проходив торг. шлях із м. Азов на р. Дон до м. Ак­керман на р. Дністер, що був частиною пн. від­галуже­н­ня Великого шовк. шляху із Далекого Сходу до Західної Європи. 1594 у щоден­нику австр. дипломата Е. Лясоти під час опису його військ.-дипломат. місії до козаків Базавлуц. Січі вперше згадуються місцевості Микитин Ріг (нині центр. та пд. частини Н.) та Лиса Гора (нині пд.-сх. частина Н.).

За угодою з польс. сеймом 1639 (нині прийнято вважати істор. датою утворе­н­ня Н.) в ур­очищі Микитин Ріг — великий трикут. мис правого берега Дні­пра, що мав вис. 80 м, глибоко врізався на Пд. у товщу Дні­пров. плавнів у найвужчому місці між о-вами Хортиця (нині Запоріж­жя) та Тавань (побл. сучас. м. Нова Каховка Херсон. обл.) — запороз. реєстр. козаки збудували Микитин. Січ. У січні 1648 пов­стан. загін на чолі з Б. Хмельницьким звільнив її від польс. залоги та пере­творив у центр під­готовки Визв. вій­ни українського народу проти Речі Посполитої. 29 квітня 1648 після Великої козац. ради вона стала першою геть­ман. столицею Б. Хмельницького. У серед. 1650-х рр. у звʼязку із заснува­н­ням Чортомлиц. Січі побл. о-ва Базавлук із перед­містя Микитин. Січі утворилося козац. поселе­н­ня Микитин Пере­віз. Тут були роз­таш. військ. залога, митниця, діяла церква Покрови Пресвятої Богородиці. У 1750–70-х рр. нараховували бл. 40 хат сімей. запорожців, функціонували торг. заклади. 1775–83, 1796–1802 — у складі Новорос., 1802–1925 — Катеринослав. губ.; 1784–96 — Катеринослав. намісництва; 1784–1921 — Катеринослав. пов. 1780 Микитин Пере­віз у звʼязку із запланованим будівництвом рос. фортеці (не реалізовано) пере­йменовано на Н. (з грец. — місто пере­можця). Від­тоді — містечко. 1781 проживали 1008; на поч. 1800-х рр. — 3660 осіб. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. гол. заня­т­тями нікопольців були землеробство та скотарство. Водночас Н. роз­вивався як торг.-ремісн. поселе­н­ня. Працювали 3 кузні, 31 торг. крамниця, 11 шинків та від­бувалися протягом року 4 ярмарки. 1810 від­крито першу школу. 1834 засн. цех вільних матросів. 1847 налагоджено річк. маршрут Одеса–Н.–Олександрівськ на пароплаві «Луба». Від нікопол. при­стані щорічно від­правляли до 200 великих річк. човнів з місц. товарами, зокрема продовольчими, льоном, вовною в Херсон, Миколаїв, Одесу. Під час Крим. вій­ни 1853–56 у Н. хірург М. Пирогов засн. військ. шпиталь № 30. Нікопол. сестрам милосердя з 5-ти тис. поранених і хворих військово­службовців вдалося вилікувати 3800 осіб. На поч. 1860-х рр. було 1229 будинків, проживали 7650 осіб, діяли 2 православні церкви, синагога, молитов. будинок. У цей час введено в екс­плуатацію 3 салотоп., 3 свічк., 2 пивовар., 2 цегел. заводи, 1885 — завод землероб. знарядь. За Всерос. пере­писом насел. 1897, мешкали 8100 осіб, працювали 14 ф-к і заводів, 154 майстерні.

На подальший роз­виток Н. мали великий вплив такі чин­ники: прокладе­н­ня теле­граф. лінії Н.–Катерино­слав (1881), видобува­н­ня марганцю на р. Солона (від 1886), уведе­н­ня в екс­плуатацію залізниці Кривий Ріг–Н.–Олександрівськ (1903), а також інтенсивна торгівля зерном та ін. с.-г. продукцією.

Восени 1905 містечко було охоплене рев. ви­ступами, що придушили царські війська. У березні 1917 — січні 1918 — під владою Тимчас. уряду Росії, УЦР і УНР; у січні–квітні 1918 — більшов. УНР; у квітні–листопаді 1918 — Української Держави; у листопаді 1918 — січні 1919 — Директорії УНР; у січні–серпні 1919 — більшов. УСРР. У червні 1919 вибухнуло антибільшов. Троїц. пов­ста­н­ня, що було придушене карал. частинами Червоної армії. Пізніше Н. контролювали денікінці; у жовтні–грудні 1919 — махновці, яких у січні 1920 вибили війська Червоної армії. Після роз­грому врангелів. військ побл. Н. у жовтні 1920 опинився під владою комуніст.-рад. режиму. Унаслідок бо­йових дій, епідемій і голоду насел. скоротилося з 34 950 осіб у 1917 до 10 545 осіб у листопаді 1920. У 1920–21 та від 1923 — райцентр; 1921–23 — повіт. центр. 1923–30 — у складі Криворіз. округи; від 1932 — Дні­проп. обл. Від 1926 — місто (від 1937 — обл. значе­н­ня). У 2-й пол. 1920-х pp. від­новився пром. і с.-г. потенціал. Найбільшим під­приємством був завод землероб. машин і знарядь ім. В. Леніна (див. Нікопольський кранобудівний завод). У 1930-х pp. збудували найпотужніший у СРСР Нікопольський пів­ден­нотрубний завод. Значно роз­ширили виробництво ін. 23 пром. під­приємства. 1933–35 споруджено військ. містечко для дис­локації стрілец. полку Червоної армії. Понад 800 нікопольців померли від голодомору 1932–33; під час масових комуніст. ре­пресій 1937–38 були заарешт. 1882 особи, з них 1600 роз­стріляли. На поч. 1941 у місті проживали 70 тис. осіб.

Під час нім. окупації (від 17 серпня 1941 до 8 лютого 1944) загинули бл. 8 тис. мешканців і рад. військовополонених. Роз­ʼ­єд­нані партизан. загони, що діяли в р-ні Н. у вересні–жовтні 1941, були роз­громлені нім. військами. Водночас есесівці роз­почали масове знище­н­ня євреїв. 1942–43 нацист. служба без­пеки виявила та ліквідувала рад. під­піл. організації, а також за­вдала ударів по під­піл. осередку ОУН, опір якого 1944 остаточно зламали органи НКВС. На фронтах 2-ї світової вій­ни й у нім. полоні загинули бл. 2 тис. мешканців міста. У післявоєн. період проживали 26 тис. осіб.

У 1950–80-х pp. Н. став центром потуж. пром. вузла, основу якого становили під­приємства важкої металургії, зокрема й Нікопольський завод феро­сплавів, а також під­приємства машинобудува­н­ня, буд. матеріалів, легкої та харч. пром-стей. Усього у місті працювали 26 пром. під­приємств. 1972 засн. футбол. команду «Колос» (1992–2001 — «Металург», від 2001 — «ЕлектрометалургНЗФ»); її тренерами були Є. Кучеревський, Г. Лисенчук, гравцями — О. Дамін, І. Надєїн та ін. 1980 Президія ВР СРСР нагородила Н. орденом Трудового Червоного Прапора. У 1990–2010-х рр. були ліквідовані мʼясо­комбінат, молокозавод, завод буд­матеріалів, Нікопольський прядильно-нитковий комбінат та ін. З весни 2014 на Донбасі у боротьбі з сепаратист. зброй. формува­н­нями загинули 32 нікопольці.

Нині серед найбільших під­приємств — завод феро­сплавів, «Сентравіс Продакшн Юкрейн» (виготовляє без­шовні нержавіючі труби), «Інтерпайп Ніко Тьюб» (труби, залізничні колеса, бандажі та ін. метал. вироби), «Трубо­сталь», «ВСМПО Титан Україна» (труби з титан. сплавів), «Енергоресурси» (металокон­струкції), завод технол. оснаще­н­ня, ремонт. завод, «М-ЛИТ» (колиш. завод трубо­провід. арматури), хлібокомбінат. У Н. — коледжі Нац. металург. академії України та Дні­проп. аграрно-екон. університету, мед. і пед. коледжі, профліцей, центр профосвіти, Нікопол. екон. університет і Нікопол. ін­ститут Між­регіонал. академії упр. персоналом (обидва — приватні), 26 заг.-осв. шкіл, 2 інтернати, 29 дитсадків; Нікопольський крає­знавчий музей, Центр культури та до­зві­л­ля з 4-ма філіями, міська школа мистецтв, центр. бібліотечна система з 7-ма філіями, культурно-роз­важал. центр «Еліт-клуб»; 5 спорт. закладів; 10 мед. закладів; 13 банків. установ. Є 12 парків і скверів. У різний час друкували вид.: «Нікопольська правда», «Пів­ден­на зоря», «Булава», «Візит-Венал», «Говорить Нікополь», «Електрометалург», «Капітан», «Кримінал (факти, версії)», «Місто», «Репортер», «Сила». Здобули популярність театр танцю «Богема», ансамбль танцю «Радість», фольклор. колектив «Микитин Ріг», вокал. ансамбль «Роксолана», хор ветеранів Палацу культури «Електрометалург» (усі — нар.), студія сучас. хорео­графії «Dancer», хореогр. ансамбль «Фантазія», вокал. колективи «Лілея», «Рін-Сен» (усі — зразк.) та ін.

Діють 35 реліг. громад, з них 19 православ., 14 проте­стант., 2 юдеїв. На держ. обліку — 68 памʼяток, з них 44 історії та культури. Памʼятки архітектури: церква Різдва Богородиці в Сулицькому (1812–20, нац. значе­н­ня), забудова колиш. Базарної площі, старообряд. церква, кірха, Азово-Донський банк, адм. будинок на вул. Запорізька, № 27, вет. лікарня, будинок Цепелинського, завод с.-г. машин, будівля складів (усі — кін. 19 ст.), Спасо-Преображен. собор, готель Мілкова, пивзавод (усі — кін. 19 — поч. 20 ст.), житл. будинки на вул. Херсонська, № 1 (кін. 19 ст.), Поштова, № 1, Запорізька, № 14 (обидва — поч. 20 ст.), купец. садиби на вул. Музейна, № 2, Херсонська, № 15, купец. крамниці на вул. Микитинська, № 62 (усі — кін. 19 ст.), № 64, земські школи на вул. Дов­галівська та Т. Шевченка, перша міська лікарня, критий ринок на вул. Микитинська, № 4 (усі — поч. 20 ст.), Нікопол. філія Держбанку (1939), забудова про­спекту Трубників (житл. будинки — № 1, 2, 37; адм. будинок — № 27; Палац культури, № 38) та площі Незалежності (усі — 1940–50-і рр.), залізнич. вокзал, с.-г. технікум (нині коледж Дні­проп. аграрно-екон. університету), спорт­комплекс (усі — 1950-і рр.). Встановлено памʼят­ники Б. Хмельницькому та Т. Шевченку.

Серед видат. уродженців — фахівець у галузі металургії та технології металів В. Єфимов, брати математик Анатолій і матеріало­знавець Валерій Скороходи (усі — академік НАНУ), біо­технолог В. Швець (академік РАН), ботанік В. Білай, музико­знавець, фольклорист А. Іваницький (обоє — чл.-кор. НАНУ); кон­структор авіац. техніки та ракет. озброє­н­ня, Герой Соц. Праці М. Бісноват, кон­структор ЕОМ В. Тупас, кон­структор легкового автомобіля «Таврія» В. Стешенко, винахідник у галузі кінотехніки Є. Голдовсь­кий, вет. лікар Б. Борисевич, морфолог Н. Каширіна, лікар В. Мішалов, лікар-педіатр Л. Решоткіна, лікар-патолого­анатом І. Шпонька, гірн. інж. І. Бухиник, М. Озерний, гео­фізик В. Гейко, гео­граф С. Сонько, математик С. Вакарчук, хімік С. Івонін, фахівці у галузі металургії І. Коваль, О. Коваль, метало­знавці Є. Кузнецов, В. Парусов, фахівець у галузі механіки А. Ройтман, економіст Ю. Петруня, філософ В. Воловик, археолог Г. Ковпаненко; поет-пісняр, муз.-громад. діяч В. Герасимов (засл. діяч мистецтв України), письмен­ники Х. Гільдін, С. Прудник; живописці С. Фоменок (засл. художник УРСР), С. Кириченко, О. Колесниченко, М. Луговенко, А. Таран, графік М. Роскун; актори В. Дальський (нар. арт. СРСР), О. Кузьменко (засл. арт. УРСР), баяніст О. Івченко, спів­аки Т. Кузьмінова, Ю. Олексійчук (усі — засл. арт. України); промисловці Олександр і його син Ген­надій Єсаулови, О. Куценко; спортс­мени О. Антонова, Р. Щуренко (обоє — легка атлетика), Л. Грядунова (художня гімнастика), А. Завидна (боротьба), С. Шавло (хокей на траві), О. Шалагіна, тренер Н. Кудренко (обоє — скелелазі­н­ня); Герої Рад. Союзу М. Бриль, І. Гончар, З. Концевой, О. Мелешко, М. Путько, В. Усов, О. Шульгін. На­прикінці 18 — на поч. 20 ст. тут побували такі видатні діячі на­уки, культури й мистецтва: В. Жуковський, Т. Шевченко, А. Скальковський, О. Афанасьєв-Чужбинсь­кий, М. Костомаров, І. Рєпін, Д. Яворницький, С. Прокофʼєв та ін. З Н. повʼязані життя та діяльність фахівців у галузі металургії В. Злобинського, В. Куцина, І. Онищенка, Г. Ткача, Г. Хаустова, фізиків М. Кулагіна, М. Міщенка, лікаря-терапевта Л. Левитського, хірурга В. Спів­ака, економіста О. Могильного, історика М. Карпенка; поета П. Біби; графіка О. Лебідь (засл. художник України), художника-оформлювача О. Бердинських, крає­­знавця, художника П. Богуша, художника, музеє­знавця Д. Педенка, живописців В. Фектистова, М. Червоткіна, майстра худож. різьби на дереві М. Білоуса, архітектора В. Вадимова; арт. цирку, педагога Г. Картукова (засл. арт. України), актора, режисера, художника театру А. Дубравіна, бандуристів В. Кириленка, по­друж­жя Ф. Грогуленка та Лесі Барвінок; промисловців Б. Величка (Герой Соц. Праці), В. Гаврилова; учасника нац.-визв. змагань С. Борозного; Героїв Рад. Союзу М. Маханьова, М. Мурав­йова, повних кавалерів ордена Слави Ф. Бумагіна, Ф. Насекіна. Під керівництвом двічі Героя Соц. Праці І. Ганчева було споруджено сот­ні житл. будинків заг. пл. понад 800 тис. м². Зва­н­ня Героя Соц. Праці також присвоєно дир. пів­ден­нотруб. заводу А. Шведченку, робітникам цього ж під­приємства К. Гарагулі, П. Грязєву, В. Денисенку, І. Куценку, А. Рибальченку, О. Сомкіну, вчителю української мови Н. Кириченко.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю