Нікопольський краєзнавчий музей — Енциклопедія Сучасної України

Нікопольський краєзнавчий музей

НІ́КОПОЛЬСЬКИЙ КРАЄЗНА́ВЧИЙ МУЗЕ́́Й Засн. 29 березня 1919 у м-ку Нікополь Катеринослав. пов. Катеринослав. губ. (нині місто Дніпроп. обл.) за рішенням відділу нар. освіти Нікопол. ради робітн. і селян. депутатів як нар. музей витончених мист-в на ос­но­ві конфіскованої у поміщиків Нечаєвих худож. колекції та майна. 18 травня того ж року урочисто відкритий у націоналізов. будинку купця С. Гусєва (спорудж. 1902; нині пам'ятка арх-ри місц. значення, вул. Микитинська, № 25). Відтоді завідувачами були Д. Педенко (1919–24) та Я. Волошин (1924–29). Спочатку музей. фонд складали 688 експонатів. У 1920-х pp. у музеї розширено наук.-дослідн. діяльність у сфері археології та історії запороз. козацтва. Від 1929 – держ. Н. к. м. ім. М. Ломоносова (до 1996). Перший дир. – Г. Ша­пошніков (1929–41). У 1930-х pp. значно розширено експозицію; відкрито відділи природи, архео­логії, історії запороз. козацтва, рев. боротьби та соціаліст. перетворень у 1-й третині 20 ст. на Нікопольщині; влаштовано власні дослідн. ділянки у Дніпров. плавнях, організовано археол. дослідж. па­м'яток Нікопол. курган. поля. 1940 у музей. фонді було бл. 5 тис. експонатів. На поч. нім.-рад. вій­ни частину найцінніших музей. експонатів (золоті вироби, зброю запороз. козаків, ікони тощо) вивезено у м. Моздок Ставроп. краю (нині Пн. Осетія, РФ), де вони влітку 1942 безслідно зникли. Під час нім. окупації Нікополя музей, якому присвоєно ім'я кошового отамана І. Сірка, продовжував функціонувати (дир. – М. Цегер). Однак восени 1943 його закрито окупац. владою, експозицію демонтовано, а в приміщеннях розташ. нім. військ. шпиталь. Загалом музею нанесено збитків на суму 560 тис. крб., розграбовано і знищено 2/3 фондів. Його відновлення розпочато після звільнення міста у лютому 1944. У післявоєнні роки ним керував М. Голуб (1945–50). Нову експозицію у відремонтов. будівлі відкрито 7 листопада 1946. Дир. М. Жигайло (1950–61), Г. Яснєцов (1962–74), П. Ганжа (1974–82) та музейні співроб., виконуючи директивні вимоги ідеол. органів компартії, тричі її змінювали. Фонди музею зросли з 1430 експонатів у 1945 до 22 тис. у 1975. У зв'язку з аварій. станом осн. приміщення 1 січня 1977 Н. к. м. закрито на капітал. ремонт і реконструкцію, яку зупинили 1995. Музейні фонди перемістили в колишню військ. казарму (спорудж. 1935–36) на вул. Газети «Правда» (нині Електрометалургів, № 46а). Відтоді музей очолювали С. П'яти­горець (1982–87) і К. Шведков (1987–99). У серед. 1980-х pp. відкрито постійну експозицію у виставк. варіанті. Після відновлення незалежності України розпочався період реорганізації, змін форм і змісту наук.-дослідн. та наук.-просвітн. роботи музею.

Нині Н. к. м. перебуває на балансі Нікопол. міської ради. У ньому працюють 28 осіб, серед них – 13 н. с. Дир. – О. Кушнірук (від 1999). Осн. напрями роботи – наук.-дослідн., наук.-фонд., наук.-експозиц., наук.-просвітницька. Постійну експозицію представлено відділами: природи й екології краю (розділи: «Географія і геологія краю», «Флора і фауна», «Екологічні проблеми», виставка «Дикі тварини Азії, Америки, Європи»); давньої, середньовіч. та нової історії краю («Давня історія краю», «Запорозьке козацтво та Запорозькі Січі на території краю», «Нікопольський край під владою Російської імперії в 1775–1917 pp.»); новітньої та сучас. історії краю («Наш край під час української революції 1917–1921 pp.», «Нікопольський край у 1920-і – 1930-і pp.», «Нікопольщина за часів Другої світової вій­ни 1939–1945 pp.», «Нікополь у 1945–1991 pp.», «Нікопольський край в часи незалежності України в 1991–2011 pp.», комплекс «Нікопольці – учасники АТО»). Відділ мист-в щорічно організовує експонування тимчас. стаціонар. виставок з худож. й етногр. тематики. Відділ наук.-просвітн. роботи на основі комплекс. програм проводить огляд. і темат. екскурсії, зокрема автоекскурсії істор. пам'ятками міста та р-ну, різноманітні темат. заходи, читання лекцій, експонування пересув. виставок, огляд відеофільмів. Станом на січень 2019 у фондах музею – понад 45 тис. експонатів. Серед них – цінні колекції археол. пам'яток, кераміки, живопису та скульптури, предметів побуту укр. селянства, зокрема й рушників; озброєння запороз. козаків, рідкісні стародруки, культ. начиння Запороз. Січової Свято-Покров. церкви. Безцін. реліквіями укр. народу та його держави є такі: виготовлена у 1747 на кошти Війська Запорозького Низового ікона-ставротека із часткою животвор. древа хреста Господнього, подарованого запорожцям Єрусалим. патріархатом; аналой видат. богослова та патріарха кафоліч. християн. Церкви Іоанна Златоуста 4–5 ст., що є подарунком запорожцям від Вселен. Константинопол. патріархата; баневий хрест із Січової Микитин. Свято-Покров. церкви серед. 17 ст.; плащаниця, виготовлена 1756 на кошти козака Тимошів. куреня Нової Січі І. Гаркуші. Музей має наук. бібліотеч. фонд, що нараховує понад 10 тис. книг, брошур, журналів. У музей. лапідаріумі представлено кам'яну пластику часів індоарій. спільноти (3–2 тис. до н. е.), скіфів (4–3 тис. до н. е.), половців (12–13 ст.), а також ка­м'яні хрести з могил запороз. козаків 18 ст. Н. к. м. є дипломантом і переможцем у різних номінаціях 1–5-го Всеукр. музей. фестивалів, що проходили в Дніпроп. істор. музеї ім. Д. Яворницького. Музей надає наук.-метод. допомогу 15-ти нар. і громад. музеям Нікополя, Нікопол. р-ну, міст Покров і Марганець (обидва – Дніпроп. обл.). 2010–18 Н. к. м. організував 7 регіон. музей. фестивалів «Україна – козацька держава», серед учасників яких місц. й провідні музеї Придніпров. краю. На будівлі музею відкрито 2 мемор. дошки: 2015 – на честь акад. Д. Яворницького, 2016 – археолога та поета Б. Мозолевського. Серед наук. вид. – «Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Микитинська Запорозька Січ і початок національно-визвольної вій­ни українського народу середини XVII століття”» (2008), «Нікополь у полум'ї вій­ни: Збірка нарисів» (2014; обидва – Нікополь).

Літ.: Жуковський М. П. Перелік основ­них пам'ятних дат з історії Нікопольського краєзнавчого музею в 1919–2019 рр.: До 100-річчя його відкриття 18 травня 1919 р. Нікополь, 2019.

М. П. Жуковський


Покликання на статтю