Нірод Федір Федорович — Енциклопедія Сучасної України

Нірод Федір Федорович

НІ́РОД Федір Федорович (31. 03(13. 04). 1907, С.-Пе­тербург – 06. 09. 1996, Київ) – художник театру. Батько Ярослава, дід Маргарити та Пилипа Ніродів. Нар. художник СРСР (1965). Закін. Київ. худож. ін-т (1930; викл. Ф. Кричевський). Працював 1934–45 у Запоріз. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (Львів); 1950–60 – у Львів. театрі опери та балету ім. І. Франка. 1961–89 – гол. художник Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Оформив вистави: «Украдене щастя» І. Франка (1940), «Навала» Л. Леонова (1944), «Свіччине весілля» І. Кочерги (1959), «Кассандра» Лесі Українки (1971); опери: «Далібор» Б. Сметани (1951), «Лісова пісня» В. Кирейка (1952), «Милана» (1957), «Арсенал» (1962), «Тарас Шевченко» (1964), «Ярослав Мудрий» (1975; усі – Г. Майбороди), «Загибель ескадри» В. Губаренка (1967), «Хованщина» М. Мусоргського (1968, 1988), «Наймичка» М. Вериківського (1984), «Дон Карлос» Дж. Верді (1986); балети: «Кармен» Ж. Бізе (1963), «Спартак» А. Хачатуряна (1964), «Ромео і Джульєтта» С. Про­коф’єва (1971), «Лебедине озеро» П. Чайковського (1979). Роботам Н. властиві яскрава метафоричність, багата асоціативність, логічна вибудованість, уміння узагальнено й історично переконливо відтворювати конкретну епоху. Про Н. знято докум. стрічку «Федір Нірод. Історія кохання» (2004, реж. Г. Черняк).

Літ.: Панфілова М. Федір Нірод. К., 1969; Федір Нірод: Альбом. К., 1988; Диченко І. Остання осінь патріарха // Хрещатик. 1996, 14 верес.; Федір Нірод. Спогади художника, або Записки щасливої людини. К., 2004.

В. Т. Габелко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
В. Т. Габелко . Нірод Федір Федорович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=74504 (дата звернення: 17.09.2021)