Нево Евіатар — Енциклопедія Сучасної України

Нево Евіатар

НЕ́ВО Евіатар (אביתר נבו; 02. 02. 1929, м. Хайфа, нині Ізраїль) – ізраїльсь­кий фахівець у галузі молекулярної біології та генетики. Іноз. чл. Лондон. Ліннеїв. т-ва (1990) та НАНУ (1997), іноз. асоційов. чл. НАН США (2000). Почес. д-р Всесвіт. ун-ту (1990) та Дуйсбурґ-Ессен. ун-ту (Німеччина, 2010), почес. проф. Хайф. ун-ту. Закін. Євр. ун-т в Єрусалимі зі ступ. д-ра філософії (1964). У 1964–65 викладав в Ун-ті Техасу. 1966 – стипендіат Музею порівнял. зоології Гарвард. ун-ту (обидва – США). 1968–70 – викл. Єрусалим. ун-ту. 1972–73 стажувався у США: в зоол. музеї Каліфорній. ун-ту в Берклі та на біол. ф-ті Чиказ. ун-ту. Від 1973 – проф. Хайф. ун-ту, при якому заснував і очолив (1976–2008) Ін-т еволюції. Почес. чл. Укр. ботан. т-ва (1995), Амер. т-ва теріологів (2002) та Ізраїл. зоол. т-ва (2007). За даними «Thomson Reu­ters», станом на 2019 Н. – один із найбільш цитованих науковців світу. Досліджує гени, геноми, феноми, популяції, види та екосистеми з метою вирішення фундам. проблем еволюц. біології. Автор екол. теорії генет. різноманіття, згідно з якою стресові фактори довкілля позитивно впливають на формування генет. поліморфізмів. Його ідея «Еволюційного каньйону» як природ. лаб., де дослідники можуть спостерігати, аналізувати та прогнозувати еволюц. зміни серед всіх складових біоти, була апробована в горах Кармель побл. Хайфи та пізніше поширена на різні природні зони та регіони світу. Вона стала класич. моделлю еволюції біорізноманіття в мікромасштабі, що викликана різкою мікроклімат. дивергенцією протилеж. схилів, біота яких зазнає впливу різних клімат. умов та стресів. Дослідж. тонких механізмів біотич. адаптації, здійснені на різних біол. об'єктах, порівнял.-генет. дослідж., проведені на локал. (чотири «Еволюційні каньйони» в Ізраїлі), регіон. (Ізраїль та країни Близького Сх.) та глобал. (всі континенти) рівнях сприяли інтеграції молекуляр. та організм. біології для глибшого пізнання взаємовідносин організму із довкіллям та з'ясування причин та механізмів формування генет. різноманіття у природі, створивши нові наук. дисципліни – екол. генетику та екол. геноміку. Н. розробив нову генет. методологію для забезпечення якості мор. середовища. Обґрунтував думку про те, що дикі родичі злакових та ін. культур. рослин містять багаті генет. ресурси та є важливим джерелом майбут. сортів. На прикладі диких ячменю та пшениці вивчав біол. наслідки глобал. потепління, встановивши скорочення їх генет. різноманіття протягом останніх 30-ти р. та появу нових адаптованих до посухи варіантів.

Пр.: Asian, African and European biota meet at «Evolution Canyon», Israel: local tests of global biodiversity and genetic diversity patterns // Proceedings of the Royal Society B. 1995. Vol. 262, issue 1364; Ge­netic evidence for adaptation-driven inci­pient speciation of Drosophila melanogas­ter along a microclimatic contrast in «Evo­lution Canyon», Israel // Proceedings of the National Academy of Sciences. 2001. Vol. 98, issue 23 (спів­авт.); Microsatellites within genes: structure, function, and evo­lution // Molecular Biology and Evolution. 2004. Vol. 21, № 6 (спів­авт.); Genomic microsatellite adaptive divergence of wild barley by microclimatic stress in «Evolution Canyon», Israel // Biological J. of the Linnean Society. 2005. Vol. 84, № 2 (спів­авт.); «Evo­lution Canyon», a potential microscale mo­nitor of global warming across life // Pro­ceedings of the National Academy of Scien­ces. 2012. Vol. 109, issue 8.

Літ.: Ситник К. М., Мосякін С. Л. Нові горизонти еволюційної біології // УБОЖ. 2004. Т. 61, № 3; Ситник К. М. Великий вчений, видатний громадянин, великий друг українських біологів (до 80-річчя з дня народження) // Там само. 2009. Т. 66, № 1; E. Nevo. My life: Origin and еvolution // The Evolution of Eibi Nevo (in honour of his 80th birthday). Haifa, 2009.

О. М. Виноградова


Покликання на статтю