Козівництво

КОЗІВНИ́ЦТВО — галузь тваринництва, яка за­ймається роз­веде­н­ням кіз. Від кіз отримують молоко, мʼясо, шкіри, пух, вовну, ін. види сировини (сичуж. фермент зі шлунків козенят, роги і копитця для виробів легкої промисловості, зокрема ґудзиків, гребінців тощо). К. поширене майже на всіх континентах, крім Антарктиди і пн. широт Євразії та Америки. Світ. поголівʼя кіз нині становить бл. 1 млрд голів і по­стійно зро­стає. Так, на поч. 20 ст. кіз у світі було 80 млн голів (із яких у Європі — 27,5 %), 1990 — 575 млн голів, 1997 — 703 млн голів (у Європі — 3 %), 2007 — 826 млн голів. В Україні 1990 їхня кількість становила 0,5 млн голів, на поч. 2012 — 0,7 млн голів. Така кількість кіз не є до­статньою, від­повід­но існують про­блеми із забезпече­н­ня насел. унікал. продукцією К.

Кози як біол. вид за зоол. систематикою належать до класу ссавців, родини порожнисторогих, під­родини вівцекіз, роду кіз, під­роду домашніх кіз. Вони — парнокопитні жуйні тварини. За біол. особливостями близькі до овець, але мають і сут­тєві від­мін­ності. Невеликі за роз­міром (жива маса карликових кіз — 15–20 кг, зааненської та деяких ін. порід — до 100 кг і більше), рухливі, їхня кон­ституція при­стосована до пере­сува­н­ня кручами і скелями (не мають між­копитц. і сліз. ямок та залоз). Кіз не можна утримувати у вологих умовах, а саме на заболочених пасовищах та у вологих приміще­н­нях. Кози — типово пасовищні тварини і серед ін. свійських тварин поїдають найбільше видів рослин — до 750 (вівці — 500, велика рогата худоба — до 100). Вони також мають найвищий від­соток спожива­н­ня пожив. речовин на одиницю живої маси тіла і їхньої пере­травності, тому ефективно використовують грубі й зелені корми. Кози — скоро­стиглі (можуть роз­множуватися у віці 6–10 місяців, найкращий вік для роз­множе­н­ня — 12–20 місяців) і плодючі (у приплоді 2–3 козенят, іноді може бути і до 7) тварини. Проте ростуть козенята повільно (середньодобові прирости — до 0,2 кг).

К. людство за­ймається здавна, для окремих народів Серед­земноморʼя, Азії та Африки воно є нац. справою. Так, образи кіз присутні в давньогрец. міфології (напр., за їхніми легендами, коза вигодувала бога Зевса, господарями лісу були подібні до козла істоти — сатири). Образ кози широко пред­ставлений в укр. фольклорі (казки «Вовк та Козенята», «Коза-Дереза» та ін.). Крім того, ві­домі нар. обряди воді­н­ня кози і гра­н­ня на волинці-козі. Козі-годувальниці встановлено памʼятник у м. Урюпінськ (Волгогр. обл., РФ), оскільки вʼяза­н­ня пухових хусток і шалей із козиного пуху — давній традиц. промисел місц. жителів. Кози одомашнені людством одними з перших серед ін. видів свійських тварин. Одомашнювали їх, як правило, у гір. місцевостях. Нині вони поширені у степах і нагірʼях (до 30 %), у лісах помір. поясу (1 %; тут не­сприятливий чин­ник — вологість), у субтропіч. лісах (9 %), у саванах (до 26 %). Однією з найдавніших памʼяток, що засвідчує одомашне­н­ня тварин, зокрема й кіз, первіс. людьми на території України, є Нац. істор.-археол. заповід­ник «Камʼяна Могила» (смт Мирне Мелітоп. р-ну Запоріз. обл.), де зберігаються плита із зображе­н­ням сцени полюва­н­ня мисливця на кіз, а також зна­йдені в мезолітич. горизонті 136 фрагментів кісток 48-ми екземплярів домаш. кози. Як можливі місця одомашне­н­ня кіз археологи роз­глядають Причорноморʼя і Приазовʼя України. Так, Д. Крайнов, дослідивши стоянки давніх людей у Криму, виявив, що там від­бувалося одомашне­н­ня тварин у часи мезоліту та палеоліту. Він вважав, що на тер. Пд. Криму існував найбільший центр первин. одомашне­н­ня, який за давністю пере­важав ін. ви­знані центри доместикації в Азії та Африці. Археологи довели, що на території України кіз приручено в період мезоліту і неоліту. Свідче­н­ня пошире­н­ня К. в Україні виявлені у трипіл. культурі. Знач. роз­витку воно набуло у період пере­бува­н­ня в Україні кочівників і великого пере­селе­н­ня народів. Великі отари кіз та овець мали монголо-татари і крим. татари. Як і іншу худобу, кіз роз­водили в часи козац. держави. У Росії вперше про К. як окрему галузь написав С. Урусов у кн. «Коза, ее ра­зведение и хозяйствен­ное значение» (С.-Петербург, 1905; 1911). Після виходу праці створ. Товариство козівників Росії.

Світ. К. має 4 напрями спеціалізації: молоч., вовновий, пуховий, мʼясний. Молоч. напрям К. є головним як у світі, так і в Україні. Він пред­ставлений такими породами, як зааненська (надій молока за лактацію з однієї кози становить 600–1000 кг; рекорд 3500 кг), тогенбурзька (400–1000 кг), англо-нубійська (750–1000 кг), британо-тогенбурзька (1000–1500 кг), біла (німецька, чеська, бельгійська, горьковська та ін.; 500–600 кг). Молоко кіз є високопожив. продуктом харчува­н­ня. Його жирність залежно від породи і годівлі коливається в межах 3,5–5,1 %, кількість білка — бл. 6 % (майже вдвічі більше, ніж у молоці корів), при цьому білок на 80 % казеїновий. Амінокислот. склад козиного молока близький до жіночого, а його жирові кульки дрібніші, ніж у коровʼячому, тому воно краще засвоюється організмом та може лікувати виразки шлунк.-кишк. тракту. Крім того, козине молоко має високий вміст мікро­елементів і вітамінів, у звʼязку з чим його вважають дієтич. і лікув. продуктом. Використовують у лікуван­ні анемії, дистрофії, рахіту, вживають при алергії на коровʼяче молоко і після тяжких хвороб. У 1980-х рр. зааненські кози завезено у Лохвиц. р-н Полтав. обл.; тогенбурзькі кози роз­водили в Зх. Україні. Проте з роз­падом СРСР стада кіз цих порід зникли, а завезе­н­ня племін. матеріалу припинено, племін­не молочне К. пере­стало існувати. Нині в Україні зааненських і тогенбурзьких чистопород. кіз немає, тому не функціонує жоден племін. завод. Найкращі стада молоч. кіз утримують при Харків. зоовет. академії, в агрофірмі «Шахтар» (м. Словʼянськ Донец. обл.) та ін. Пухове К. виробляє цінну сировину — пух, який за­стосовують для виготовле­н­ня одягу, що користується великим попитом. Козиний пух вичісують вручну або стрижуть. Він має пере­важно білий або сірий кольори. Найкращими в світі серед кіз пухового напряму вважають кашмірські (породи пашміна) з Індії, які мають найтонший пух (у середньому 12 мкм, або в 1,5–2 рази тонший від пуху ін. порід). У країнах СНД найцін­нішими є такі породи пухових кіз, як оренбурзька (начіс пуху 300–500 г на голову), гірськоалтайська (450–900), придонська (650–1200). Довжина козиного пуху 5–12 см, пуху в начосі вовни — 40–90 %. Придонська порода кіз має козлини, які за якістю схожі на романівські шубні. В Україні пухове К. майже не пред­ставлене, проте окремі невеликі гурти пухових кіз зу­стрічаються в господарствах насел. Луган., Донец. і Харків. областей. Вовнове К. найбільш роз­винене у Туреч­чині, США, Австралії, Пд. Африці. Козина вовна (мохер, або тифтик) є цін­ною сировиною, яку використовують для виготовле­н­ня одягу, оздобле­н­ня салонів літаків, яхт і лайнерів тощо. Має довжину 15–25 см, буває однорідна (напів­тонка) і неоднорідна (напів­груба та груба). Продуктивність вовнових кіз залежно від породи, статі та віку становить 1,5–6,0 кг на голову. Най­продуктивнішими є вовнові кози ангорської породи, вони мають вовну найвищої якості. На основі викори­ста­н­ня ангорських кіз (батьківщина яких — Туреч­чина) створ. рад. вовнову породу кіз та ін. В Україні вовнові породи кіз також не пред­ставлені (асканійська мохерова порода зникла). У світі набуває пошире­н­ня мʼясне К. Найбільше пред­ставлене воно в Іспанії, США та ін. країнах. Кози мʼясних порід мають забійний вихід 40–55 % (залежно від породи і вгодованості). Їхнє мʼясо є пісним і делікатесним (у кіз жирові від­кладе­н­ня знаходяться не на туші, а на внутр. органах). В Україні мʼясні породи кіз не роз­водять, а осн. масу козлятини отримують від молоч. кіз, тому мʼясо (особливо у дорослих тварин) має низьку якість.

В Україні кіз роз­водять пере­важно у дрібних селян. господарствах, де тварини дрібні, мало­продуктивні і з вадами екс­терʼєру. Найбільша кількість цих тварин зосереджена на Закарпат­ті, в Одес., Івано-Фр. і Полтав. обл. Пита­н­ня К. досліджують учені Харків. зоовет. академії (при ній діяв наук.-селекц. центр з козівництва), Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (Київ), Ін­ститутів тварин­ництва (смт Кулиничі Харків. р-ну Харків. обл.) та тварин­ництва степ. р-нів «Асканія-Нова» (смт Асканія-Нова Херсон. обл.) НААНУ.

Завантажити статтю