Криза енергетична

КРИ́ЗА ЕНЕРГЕТИ́ЧНА — загостре­н­ня становища в еко­номіці внаслідок пере­вище­н­ня попиту на енергоносії над пропозицією (див. також Економічна криза). Зумовлюється фіз. де­фіцитом паливно-енергет. ресурсів, політ., інвестиц., логістич., ціновими факторами або, найчастіше, їхньою сукупністю. Особливо вразливі з точки зору К. е. нафтогаз. ресурси у звʼяз­ку з про­гнозов. їхньою вичерпністю. Крім того, за наяв. запасами вони є пріоритетом від­носно невеликої кількості країн, тому на рівні між­нар. від­носин про­блема до­ступу до них стала однією з ключових упродовж остан. десятиліть. У склад. пере­плетен­ні цих інтересів драматично змінюються ціни на ці ресурси.

Характер. прикладом впливу політ. чин­ників і дефіциту влас. енергоносіїв на роз­горта­н­ня К. е. стала Німеч­чина напередодні та упродовж 2-ї світової війни та Пд.-Афр. Респ. в умовах її екон. блокади у 2-й пол. 20 ст. Для її подола­н­ня ці країни за­провадили виробництво синтет. рідких палив. Класич. приклад світ. К. е. — між­нар. ситуація в економіці після арабо-ізраїл. війни 1973. У результаті від­носно невеликих обмежень на видобуток та екс­порт нафти з боку араб. країн її вартість зросла в 4–5 разів. Починаючи від 1949 барель (160 л) сирої нафти коштував бл. 1,90 дол. США, після війни — понад 11 дол. США. Екон. ситуацію за наслідками 1-ї світ. К. е. навіть у США вважали найбільш про­блематичною, з якою будь-коли доводилося стикатися цій країні. У США через дефіцит нафти були введені ліміти на опале­н­ня установ, житл. будинків і шкіл, а її викори­ста­н­ня в цілому стали нормувати.

Більшість компаній пере­йшла на викори­ста­н­ня вугі­л­ля. Вугіл. ресурси роз­поділені майже рівномірно між осн. регіонами та країнами світу, тому на між­держ. рівні практично не виникають напруже­н­ня щодо до­ступу до них. Це забезпечує від­носну стабільність цінових показників цього палива. Ще без­­печнішими щодо незалежності від між­нар. конʼюнктури є Енергії джерела альтернативні. На 1-у світ. К. е. країни з ринк. економікою від­реагували вже за­значеною економією, а деякі з них — і роз­робле­н­ням стратегії нац. спожива­н­ня енергії. 1979 внаслідок іран. революції й ірако-іран. війни виникла 2-а К. е. Тоді ціна бареля нафти досягла 30–40 дол. США. Роз­винені краї­ни почали роз­робляти перспек­тивні про­грами раціоналізації спожива­н­ня енергії, що до­зволило подолати домінуючу до цього пропорційну залежність між темпами екон. зро­ста­н­ня та темпами енерго­спожива­н­ня. Саме у цей період ви­значено найбільш заг. системні під­ходи до роз­вʼяза­н­ня про­блем, об­умовлених К. е. Усві­домле­н­ня уря­дами багатьох країн значимості енергетики для роз­витку економіки та су­спільства при­звело до появи концепції «енергет. без­пеки» (під такою на­звою 1987 була під­готовлена доповідь пре­зидентові США мін-вом енергетики). Однією з найважливіших її складових ви­значено диверсифікацію по­стача­н­ня енер­горесурсів та енергозбереження. У роз­винених країнах також реалізують про­грами роз­витку альтернатив. джерел енергії. Нині енергет. без­пека має ключове значе­н­ня для нац. без­пеки країн.

В Україні, подібно до біль­шості ін. країн, вона від­носиться до компетенції Ради нац. без­­пеки і оборони. Обидві світ. К. е. мали далек­осяжні наслідки для світ. економіки, оскільки забезпечили появу на фінанс. ринках величез. маси «нафтодоларів» як кредит. ресурсів. Над­прибутки країн-екс­портерів нафти не мог­­ли бути по­глинутими влас. економіками як інвестиц. ресурси. Оскільки на їхніх тер. вони не приносили знач. прибутків, то роз­міщувалися у зх. банках, сти­мулюючи становле­н­ня потуж. транс­нац. банків. мереж. Зважаючи на те, що у цей же період дол. США втратив привʼязку до золотого забезпече­н­ня, це у пер­спективі створювало потенційні за­грози для знач. валют. спекуляцій. Вони ж, у свою чергу, спотворюють реал. спів­від­ноше­н­ня попиту та пропозиції на ринках енергоносіїв, зумовлюючи появу нових К. е. На поч. 21 ст. ціна на нафту по­ступово зро­стала, причому активне навантаже­н­ня на світ. ри­­нок створювали спекулятивні скупники.

Протягом 2004 ціна збільшилася до 53 дол. США, во­сени 2007 вже складала 80 дол. США, у липні того ж року — 147 дол. США за барель. В осн. країнах-споживачах нафти (насамперед у США) це су­проводжувалося зро­ста­н­ням цін на бензин, товари та послуги, що каталізувало роз­виток кризи неплатежів за банків. кредитами. 2008 криза неплатежів у США пере­росла в мас­штабну рецесію, в ході якої збанкрутували найбільші фінанс. компанії, а накопичені за попередні 40 р. про­блеми в економіці країни, повʼязані з її борг. характером, — актуалізува­лися. В результаті вибухнула світ. глобал. екон. криза, яка при­звела до різкого паді­н­ня попиту на нафту та до від­нос. стабілізації ціни за барель 2009 у діапазоні 35–75 дол. США. У 2-й пол. 2008 в результаті обвал. зниже­н­ня ціни криза пере­кинулася і на країни-екс­портери нафти, які кілька разів вдавалися до скороче­н­ня квот на видобуток. Ситуація, таким чином, набула за­мкненого характеру. У колиш. СРСР вважалося, що К. е. — атрибут лише капіталістич. світу.

Дійсно, особливого коротко­строк. впливу на його план. економіку криза не мала. Разом з тим, нафт. криза 1973 сприяла освоєн­ню родовищ у Сибіру та посилен­ню екс­порту нафти та газу на Захід, поклавши початок залежності СРСР, а потім і РФ від «нафтодоларів». Були зроблені також висновки щодо необхідності під­вище­н­ня енергет. ефективності економіки, проте особливого успіху вони не мали. Якщо зменше­н­ня енергоємності ВВП (ЕВВП) про­тягом 1975–90 склало в США 46 %, то в СРСР — лише 16 %. Осн. причинами низької ефективності заходів з енерго­збереже­н­ня стали внутрішньо вла­стиві для план. економіки валові показники виробництва та лімітува­н­ня ресурсів. Особливо не­гатив. далекосяж. вплив це мало на роз­виток економіки України, зважаючи, що її ЕВВП ще на 25 % пере­вищувала середньосоюзну, оскільки історично були зосереджені значні пром. потужності завдяки до­ступності та дешевизні енергоресурсів поперед. періоду. Проте макс. об­сяги видобутку нафти та газу в Україні досягнуто ще в 1970-х рр. і станом на поч. 1990-х рр. уже не пере­вищували 30 % від максимального. Саме фактор низь­кої енергоефективності став од­ним з ви­значал. у роз­витку криз. явищ в укр. економіці на поч. 1990-х рр. Тоді внаслідок зро­ста­н­ня протягом досить короткого періоду в десятки разів вар­тості імпортов. газу майже втроє виросла вартісна складова енер­горесурсів у матеріал. витратах на пром. продукцію, досягши 42 % від заг. обсягу. Як результат, рентабельність зменшилася від 16,8 % до свого мін. значе­н­ня 1997 — 5,7 %. Істотне звуже­н­ня прибутків зумовило вимива­н­ня обіг. коштів в економіці, сприяючи її бартеризації.

Оста­н­ня ж несумісна з енергет. ефективністю, оскільки собівар­тість продукції стає другоряд. фактором. У практич. економіці поширеним явищем стали т. зв. «віяльні» від­ключе­н­ня електропо­стача­н­ня. Отже, низький рівень енергоефективності став як однією з ви­значал. причин криз. явищ в нац. економіці 1990-х рр., так і їхнім наслідком. Тому протягом 1990–96 ЕВВП в Україні без­перервно зро­стала (загалом на 42 %) і лише 1997–99 стабілізувалася (на цьому рів­ні). Унаслідок прийнятих в Украї­ні заходів на держ. рівні ЕВВП 2000–01 почала зменшуватися щорічно бл. на 9 %. 2002 темп зменше­н­ня ЕВВП істотно знизився. Від­тоді в Україні має міс­це т. зв. еволюц. «енерго­збереже­н­ня», коли певне поліпше­н­ня ЕВВП зумовлюється простим зро­ста­н­ням самого ВВП в умовах практич. не­змін­ності невироб. (у комунал. сфері) витрат паливно-енергет. ресурсів. Одним з ви­значал. ризиків у сфері енергет. без­пеки України продовжує залишатися фактор високої ЕВВП, яка 2009 у 2–3,3 рази пере­вищувала її рівень у роз­винених країнах. Фактично має місце перманентна К. е., зумовлена ціновими факторами, оскільки, зокрема, наук. та освітян. заклади бюджет. сфери все ще не належно забезпечені теплопо­стача­н­ням у зимовий період. Узимку 2005–09 від­бувалося щорічне загострен­ня цієї кризи у газовому секторі, спричинене низькою плато­спроможністю НАК «Нафтогаз України».

Проте більш глибин­ними були політ. причини та від­­сутність диверсифікації по­стача­н­ня в Україну природ. газу. У пік цієї К. е. 1 січня 2009 припинив по­стача­н­ня газу в Україну єдиний його по­стачальник — рос. «Газ­пром», що зумовило також пере­бої з його транзитом через Україну до країн Європи. Така ситуація тривала до під­писа­н­ня 19 січня 2009 «Нафтогазом» та «Газ­промом» договору купівлі-продажу газу на 10 р. Це до­зволило нормалізувати по­стача­н­ня газу в Україну та в Європу, встановити ринк. формулу для ви­значе­н­ня його ціни та виключити посередниц. структури зі схем роз­рахунків, однак не вирішило ключової про­блеми для України, оскільки вартість газу для неї в пер­спективі істотно зросла при збережен­ні тарифу на його транзит укр. територією.

Натомість ЄС вжив заходів щодо диверсифікації напрямків по­стача­н­ня газу в Європу — збудовано новий га­­зо­провід «Пн. потік», який обходить тер. України. Це послаблює її позиції як транзит. країни. Законом «Про основи національ­ної без­пеки України» (2003) до пере­ліку за­гроз нац. інтересам в екон. сфері від­несені неефективність викори­ста­н­ня паливно-енергет. ресурсів, недо­статні темпи диверсифікації джерел їх по­стача­н­ня та від­сутність актив. політики енерго­збереже­н­ня. Указ Президента «Про Стратегію національної без­пеки України» (2007) ви­значає, що держ. політика в цій сфері формується та реалізується за умов, коли у сучас. світі нівелюється різниця між внутр. та зовн. аспектами без­пеки, зро­стає ваго­мість несилових, зокрема енер­гет. складових її забезпече­н­ня. У ринк. економіці одним з ви­значал. факторів щодо перспек­тив уникне­н­ня К. е. має бути ін­­вестиц. політика, адекватна пер­­спективам як змін обсягів спожива­н­ня енергоресурсів, так і пере­орієнтації на роз­шире­н­ня існуючих або освоє­н­ня нових джерел їх видобутку. У звʼязку з цим Світ. банк і Між­нар. енергет. агентство по­стійно привертають увагу урядів щодо створе­н­ня привабливого інвестиц. клімату для роз­витку світ. енергет. комплексу.

В Україні для сти­мулюва­н­ня недерж. інвестицій у роз­виток від­новлюваних джерел був прийнятий Закон «Про внесе­н­ня змін до деяких законів України щодо встановле­н­ня “зеленого” тарифу» (2008). Він забезпечив випереджаючий роз­­виток виробництва електрич. енергії з від­новлюваних джерел 2011 порівняно з про­гноз. показника­ми Енергетичної стратегії України на період до 2030 (у редакції 2006).

Завантажити статтю