КРИЛЕ́НКО Микола Васильович (партійний псевдонім: Абрам, Рено, Гурнак, Войченко та ін.; 02(14). 05. 1885, с. Бехтєєво Смоленської губернії, Росія — 29. 07. 1938, Москва) — радянський і партійний діяч. Доктор державних та су­спільних наук (1937). Заслужений майстер альпінізму (1934). Державні нагороди СРСР. Закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького (1909) та юридичний факультет Харківського (1914) університетів. 1904 вступив до більшовицької партії. Брав активну участь у революційних подіях 1905–07. Провадив партійну діяльність у Москві, Санкт-Петербурзі й за кордоном. Неодноразово був заарештований. На еміграції проживав у Бельгії, Франції, Швейцарії. 1915, після поверне­н­ня до Росії, у черговий раз заарештований, 1916 від­правлений у діючу армію на Пів­ден­но-Західний фронт. Обирався головою полкових, дивізійних і армійських солдатських комітетів Пів­ден­но-Західного фронту.

Один із організаторів і керівників більшовицького пере­вороту 1917 в Петро­граді (нині Санкт-Петербург). У листопаді 1917 — березні 1918 — Верховний головнокомандувач Збройних Сил Радянської Росії і нарком військових справ; водночас від січня 1918 — член Всеросійської колегії з організації та формува­н­ня Червоної армії; у лютому–березні 1918 — член Комітету революційної оборони Петро­града; від березня 1918 — член колегії наркомату юстиції РСФРР (організував радянський суд і прокуратуру), від травня — голова Верховного трибуналу при ВЦВК; від 1922 — за­ступник наркома юстиції та старший помічник прокурора РСФРР; 1929–31 — прокурор РСФРР. Був державним обвинувачувачем на великих політичних процесах, зокрема у «Шахтинській справі», справі «Промпартії».

Від 1931 — нарком юстиції РСФРР, від 1936 — СРСР; за сумісництвом від 1937 — директор Всесоюзного ін­ституту юридичних наук. Входив до складу комісій із під­готовки кон­ституцій РРФСР та СРСР, кодексів законів. Викладав у Ін­ституті червоної професури при ВЦВК, Московському ін­ституті радянського права (завідувач кафедри кримінального права), на Вищих юридичних курсах та ін. Захоплювався альпінізмом і шахами: 1924–37 — перший голова Всесоюзної шахової секції (організував при­їзд до СРСР чемпіонів світу з шахів Е. Ласкера та Х.-Р. Капабланки), 1928–34 — голова Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екс­курсій (1927 здійснив сходже­н­ня на Ельбрус, керував екс­педиціями на Памірі). Досліджував про­блеми радянського права, об­стоював концепцію т. зв. пролетарського (класового) права. 1 лютого 1938 заарештований, 29 липня того ж року за звинуваче­н­ням в участі у контр­революційній терористичній організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1955.