Криленко Микола Васильович
КРИЛЕ́НКО Микола Васильович (партійний псевдонім: Абрам, Рено, Гурнак, Войченко та ін.; 02(14). 05. 1885, с. Бехтєєво Смоленської губернії, Росія — 29. 07. 1938, Москва) — радянський і партійний діяч. Доктор державних та суспільних наук (1937). Заслужений майстер альпінізму (1934). Державні нагороди СРСР. Закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького (1909) та юридичний факультет Харківського (1914) університетів. 1904 вступив до більшовицької партії. Брав активну участь у революційних подіях 1905–07. Провадив партійну діяльність у Москві, Санкт-Петербурзі й за кордоном. Неодноразово був заарештований. На еміграції проживав у Бельгії, Франції, Швейцарії. 1915, після повернення до Росії, у черговий раз заарештований, 1916 відправлений у діючу армію на Південно-Західний фронт. Обирався головою полкових, дивізійних і армійських солдатських комітетів Південно-Західного фронту.
Один із організаторів і керівників більшовицького перевороту 1917 в Петрограді (нині Санкт-Петербург). У листопаді 1917 — березні 1918 — Верховний головнокомандувач Збройних Сил Радянської Росії і нарком військових справ; водночас від січня 1918 — член Всеросійської колегії з організації та формування Червоної армії; у лютому–березні 1918 — член Комітету революційної оборони Петрограда; від березня 1918 — член колегії наркомату юстиції РСФРР (організував радянський суд і прокуратуру), від травня — голова Верховного трибуналу при ВЦВК; від 1922 — заступник наркома юстиції та старший помічник прокурора РСФРР; 1929–31 — прокурор РСФРР. Був державним обвинувачувачем на великих політичних процесах, зокрема у «Шахтинській справі», справі «Промпартії».
Від 1931 — нарком юстиції РСФРР, від 1936 — СРСР; за сумісництвом від 1937 — директор Всесоюзного інституту юридичних наук. Входив до складу комісій із підготовки конституцій РРФСР та СРСР, кодексів законів. Викладав у Інституті червоної професури при ВЦВК, Московському інституті радянського права (завідувач кафедри кримінального права), на Вищих юридичних курсах та ін. Захоплювався альпінізмом і шахами: 1924–37 — перший голова Всесоюзної шахової секції (організував приїзд до СРСР чемпіонів світу з шахів Е. Ласкера та Х.-Р. Капабланки), 1928–34 — голова Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій (1927 здійснив сходження на Ельбрус, керував експедиціями на Памірі). Досліджував проблеми радянського права, обстоював концепцію т. зв. пролетарського (класового) права. 1 лютого 1938 заарештований, 29 липня того ж року за звинуваченням в участі у контрреволюційній терористичній організації засуджений до розстрілу. Реабілітований 1955.
Додаткові відомості
- Основні праці
- За пять лет. 1918–1922. Обвинительные речи по наиболее крупным процессам. Москва; Петроград, 1923; Беседы о праве и государстве. Москва, 1924; Как устроен и работает советский суд. Москва, 1926; Классовая борьба путем вредительства. Москва; Ленинград, 1930; Революционная законность и наши задачи. Москва, 1932; Ленин о суде и уголовной политике. Москва, 1935; Обвинительные речи по наиболее крупным процессам. Москва, 1937.