Карпенко Микола Іванович
КАРПЕ́НКО Микола Іванович (14. 08. 1925, с. Вороньків Бориспіл. р-ну, нині Київ. обл. — 12. 06. 2007, там само) — поет. Літ. премії ім. В. Сосюри (1984), «Благовіст» (2000), ім. П. Тичини (2006). Член НСПУ (1964). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бойові нагороди СРСР. Закін. ВПШ при ЦК КПУ (Київ, 1959). Працював у пресі, видавництвах «Каменяр» (Львів) і «Карпати» (Ужгород). Очолював Івано-Фр. (1971–75) та Київ. (1993–94) організації СПУ. Дебютував 1950 в альманасі «Літературна Одеса». Теми нар. подвигу у 2-й світ. війні, відповідальність митця перед народом і влас. совістю — стрижневі у ліриці К. Для зб. сатири й гумору «Особиста каланча Гаврила Квача» (1963; 1972) і «Скорочений Цицерон» (1982) характерні саркаст. інтонації, соц. гострота, філософічність. Автор переспівів «Книга Еклезіяста» (1997), «Книга Йова» (2000), «Книга псалмів. Книга приповістей Соломонових» (2003), «Велесова книга» (2004), «Билини. Київський цикл» (2006; 2011); віршов. книг «На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха» (обидві — 2000), «Заступила чорна хмара та білую хмару» (2002), «Отаман Черпак» (2004; 2012); зб. нарисів «Довірʼя» (1966), кн. спогадів «Десь на дні мого серця» (2005). Усі зазначені книги видано у Києві. Окремі твори К. перекладено рос., білорус., молд., литов., вірм., азерб., казах., башкир., угор., англ. мовами. Імʼям К. названо одну з вулиць м. Бориспіль.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Стежками юності. 1960; В похід засурмили. 1961; Невідправлені листи. 1965; Барви і звуки. 1968; Озброєна муза. 1970; Перевесло. 1975; З висоти поля. 1978; Дієслово. 1980; Блискавиці. 1984; З горобиної ночі. 1985; Вибране. 1985; Перед собою і людьми. 1988; Правда суду не боїться. 1991; Благовіст. 1995; Мечі на струнах. 2002; Б’є в литаври синій вечір. 2003; Купальські вогні. 2005 (усі — Київ).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
