КАРПЕ́НКО Микола Іванович (14. 08. 1925, с. Вороньків Борис­піл. р-ну, нині Київ. обл. — 12. 06. 2007, там само) — поет. Літ. премії ім. В. Сосюри (1984), «Благовіст» (2000), ім. П. Тичини (2006). Член НСПУ (1964). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закін. ВПШ при ЦК КПУ (Київ, 1959). Працював у пресі, видавництвах «Каменяр» (Львів) і «Карпати» (Ужгород). Очолював Івано-Фр. (1971–75) та Київ. (1993–94) організації СПУ. Дебютував 1950 в альманасі «Літературна Одеса». Теми нар. по­двигу у 2-й світ. війні, від­повід­альність митця перед народом і влас. совістю — стрижневі у ліриці К. Для зб. сатири й гумору «Особиста каланча Гаврила Квача» (1963; 1972) і «Скорочений Цицерон» (1982) характерні саркаст. інтонації, соц. гострота, філософічність. Автор пере­співів «Книга Еклезіяста» (1997), «Книга Йова» (2000), «Книга псалмів. Книга приповістей Соломонових» (2003), «Велесова книга» (2004), «Билини. Київський цикл» (2006; 2011); віршов. книг «На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха» (обидві — 2000), «За­ступила чорна хмара та білую хмару» (2002), «Отаман Черпак» (2004; 2012); зб. нарисів «Довірʼя» (1966), кн. спогадів «Десь на дні мого серця» (2005). Усі за­значені книги ви­дано у Києві. Окремі твори К. пере­кладено рос., білорус., молд., литов., вірм., азерб., казах., башкир., угор., англ. мовами. Імʼям К. на­звано одну з вулиць м. Борис­піль.