Карюк Геннадій Васильович

Визначення і загальна характеристика

КАРЮ́К Геннадій Васильович (22. 02. 1937, с. Катеринівка Лозів. р-ну Харків. обл.) — кінооператор. Заслужений діяч мистецтв України (2002). Член НСКінУ (1972–85, від 2001). Закін. ВДІК (Москва, 1965; викл. Б. Волчек). Відтоді працював оператором Одес. кіностудії худож. фільмів. 1985 виїхав до Москви. Зняв стрічки: «Короткі зустрічі» (1967), «Довгі проводи» (1971), «Чутливий міліціонер» (1992), «Захоплення» (1994), «Три історії» (1997), «Лист до Америки» (1999; усі — реж. К. Муратова), «Випадок із слідчої практики» (1968, реж. Л. Агранович), «Зустрічі й розставання» (1973, співавт., реж. Е. Ішмухамедов; премія за оператор. роботу 7-го Вкф, Баку, 1974), «Любі мої» (1975, реж. Я. Лупій), «Тимур і його команда» (1976, 2 серії, реж. О. Бланк, С. Лінков), «Чарівний голос Джельсоміно» (1977, 2 серії, реж. Т. Лисиціан), «Особливо небезпечні» (1979, реж. С. Мамілов), «Сезон чудес» (1985), «З ніг на голову» (2003; обидві — реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), «Невідстріляна музика» (1990, реж. М. Олялін), «Гра у модерн» (2003, співавт., реж. М. Коростишевський, І. Єфимов), «Травень» (2007, співавт., реж. М. Рафіков, І. Рубінштейн), «Живи і пам’ятай» (2008, співавт.), «Чудо» (2009, співавт.; обидві — реж. О. Прошкін), «Москва, я люблю тебе!» (2010, співавт., реж. І. Охлобистін, Г. Натансон, О. Фомін та ін.). Як реж. зняв кінокартини «Діалог із продовженням» (1980, співавт.), «Тепло рідного дому» (1983), «Біси» (2006, співавт.).

Завантажити статтю