Каспрук Тетяна Андріївна

КАСПРУ́К Тетяна Андріївна (15. 07. 1959, м. Дубровиця Рівнен. обл.) — актриса, педагог. Народний артист України (2021). Закін. студію при Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1980; викл. О. Ріпко), філол. факультет Львів. університету (1990). Працювала у Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1978–88). Одна із засн. (1988) й актриса Львів. театру ім. Леся Курбаса, водночас 1996–2000 — викладач студії при ньому. За сумісн. від 2001 викладає у Львів. університеті. К. — актриса з надзвичайно вираз. голосом і повним спектром актор. барв (від глибоких трагіч. тонів до комедійності з відтінком ґротеску).

Ролі: Настя («Украдене щастя» І. Франка), Христя («Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького), Софія, Дарина («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Катерина («В степах України» О. Корнійчука), Маруся Чурай («Сад нетанучих скульптур» за Л. Костенко), Мелхола, Марція («Апокрифи» за Лесею Українкою), Інна, Софія, Гликерія Хведорівна («Закон», «Між двох сил» В. Винниченка), Мати («Забави для Фауста» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського), Раневська («Садок вишневий» за А. Чеховим), Маріанна («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра), Дездемона («Отелло» В. Шекспіра), Ведуча («Декамерон» за Дж. Боккаччо), Ліза («Амнезія, або Маленькі подружні злочини» за Е.-Е. Шміттом), Діотима («Silenus Alcibiadis» за «Бенкетом» Платона).

М. А. Швець

Основні ролі

Настя («Украдене щастя» І. Франка), Христя («Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького), Софія, Дарина («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Катерина («В степах України» О. Корнійчука), Маруся Чурай («Сад нетанучих скульптур» за Л. Костенко), Мелхола, Марція («Апокрифи» за Лесею Українкою), Інна, Софія, Гликерія Хведорівна («Закон», «Між двох сил» В. Винниченка), Мати («Забави для Фауста» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського), Раневська («Садок вишневий» за А. Чеховим), Маріанна («Тартюф» Ж.-Б. Мольєра), Дездемона («Отелло» В. Шекспіра), Ведуча («Декамерон» за Дж. Боккаччо), Ліза («Амнезія, або Маленькі подружні злочини» за Е.-Е. Шміттом), Діотима («Silenus Alcibiadis» за «Бенкетом» Платона).