КАСЯ́НЕНКИ — авіакон­структори. Брати

Іван (1877 — 1942),

Андрій (16(28). 11. 1886 — 1946),

Євген (19. 02(03. 03). 1889 — 30. 12. 1937),

Григорій (1891 — після 1939)

Івановичі народилися у с. Іванькове Пере­яславського повіту Полтавської губернії, нині с. Іванків Борис­пільського ра­йону Київської області. Іван, Андрій і Євген активно пропагували ідеї роз­витку авіації в Україні, ви­ступали з лекціями при Комерційному клубі (осінь 1910) в Черкасах, де вони на­вчалися у чоловічій гімназії, з доповід­ями із різних про­блем авіації під час на­вча­н­ня у Київському політехнічному ін­ституті (КПІ), брали участь у діяльності студентського повітроплавного гуртка (Андрій — у секціях вертольотів та аеропланів; Євген — у секції орнітоптерів, потім — ка­значей, товариш голови, член правлі­н­ня). У Черкасах збудували планер системи «Адлер» (1909; з важільним керува­н­ням), який отримав широке ви­зна­н­ня у багатьох містах країни, та перші два літаки (1910, 1911; кон­струкції ви­глядали гранично легкими, однак у звʼязку з встановленим на них малопотужним двигуном не вдалося досягти нормальних показників у польоті). У жовтні 1911 в Санкт-Петербурзі брати ви­пробували двогвинтовий 4-стійковий біплан «Касяненко-3» із т. зв. живими крилами, коробки яких могли змінювати кут установки завдяки обертан­ню крил навколо пере­дніх лонжеронів на невеликий кут (винахід запатентовано, однак під час ви­пробувальних польотів літак упав, більше не ремонтували). Влітку 1913 на Куренівському аеро­дромі у Києві П. Нестеров ви­пробував малопотужний літак «Касяненко-4» із двигуном до 40 кінських сил. Під час 1-ї світової війни в авіаційних майстернях КПІ брати сконструювали й збудували надманеврений винищувач із суцільноповоротною біплан­ною коробкою «Торпеда»–«КПІ-5» (літак не брав участі у боях і не був виготовлений серійно, його кон­струкцію з багатьох причин не було доведено до кінця). Загалом 1910–21 сконструювали, збудували та частково ви­пробували 6 оригінальних за схемою та задумом літаків; також роз­робили кон­струкцію повітряного гвинта, що виявився досконалішим за іноземний (під час 1-ї світової війни серійно виготовляли авіаційні майстерні КПІ).

Іван від 1915 працював в авіаційних майстернях КПІ, брав без­посередню участь у будуван­ні літака «Касяненко-5», серійному виробництві повітряних гвинтів «Братів Касяненків», ремонтував авіаційну техніку. Від 1920 — інженер Державного авіаційного заводу № 12, від 1921 — проректор з адміністративно-господарської роботи КПІ, 1922 — голова правлі­н­ня Авіаційного науково-технічного товариства при Ін­ституті; від 1924 — у Харкові: працював у Раднарго­спі УСРР, був головою правлі­н­ня АТ «Укрповітрошлях» (1926–30) та очолював Гід­ро­метеорологічний комітет (1930–34); від 1935 — у Народному комісаріаті важкої промисловості (Москва). Ре­пресований 1938, помер в увʼязнен­ні.

Андрій , крім КПІ, на­вчався в Університеті св. Володимира у Києві. Від 1914 — технік-кресляр технічної майстерні Київської офіцерської залізничної школи. 1915–17 працював в авіаційних майстернях, 1921–25 — доцент кафедри авіабудува­н­ня КПІ. 1918 брав участь в організації повітряних шляхів сполуче­н­ня в Україні. Водночас 1923–24 — редактор та видавець журналу «Авиация и воздухоплавание», 1923–25 — від­повід­альний секретар Київського губернського від­ділу Товариства авіації та повітроплава­н­ня України і Криму. Від 1927 — генеральний секретар Товариства сприя­н­ня обороні, авіаційному та хімічному будівництву УСРР; організатор мережі аероклубів в Україні, зокрема першого аероклубу в Харкові (1928). Від 1929 працював на Харківському авіаційному заводі: від 1935 — начальник зварювальної лабораторії. Під час 2-ї світової війни — в евакуації разом із заводом у Ташкенті, де брав участь у будуван­ні транс­порт­ного літака «Лі-2». В остан­ні роки життя працював на заводі № 30 у м. Хімки (РФ). Єдиний із братів, який не був ре­пресований.

Євген на­вчався у КПІ до 1912, від жовтня 1914 — помічник завідувача технічної майстерні Київської офіцерської залізничної школи, 1915–16 — кон­структор авіаційних майстерень КПІ та 3-го авіадивізіону, 1921–22 викладав у КПІ. Крім авіаконструюва­н­ня, активно за­ймався політичною та видавничою діяльністю. 1906 вступив до УСДРП. Належав до її лівого крила, пред­ставники якого під­тримали більшовицький пере­ворот 1917, але ви­ступали за створе­н­ня незалежної Радянської України. Навесні 1918 пере­йшов до КП(б)У. Брав участь у видавництві першої україномовної радянської газети «Вісник УНР», газети «Київський комуніст», «Вісті Київської Ради робітничих депутатів», «Сільська комуна», «Більшовик»; також був за­ступником особливого редакційного комітету Народного комісаріату освіти УСРР. Написав перед­мову та від­редагував пере­клад книги Ф. Енгельса «Основи комунізму», пере­клав Про­граму РКП(б) і працю В. Леніна «Як комуністи-більшовики ставляться до середнього селянства» (усі — 1919). У 1922–25 — голова закордон­ної комісії Народного комісаріату освіти УСРР у складі торговельного пред­ставництва СРСР у Берліні, де 1922 ініціював створе­н­ня і став головним редактором американсько-українського видавництва «Космос», основним зав­да­н­ням якого було ви­да­н­ня українською мовою соціально-економічної, на­вчальної літератури, науково-популярних праць, белетристики та їхнє роз­по­всюдже­н­ня серед українських емі­грантів у США, Канаді та ін. У Німеч­чині по­зна­йомився із ві­домими авіакон­структорами, зокрема К. Дорньє, від­відував провід­ні авіаційні під­приємства. Декілька разів звертався до ВУЦВК із проха­н­ням надати йому стипендію для ґрунтовного ви­вче­н­ня авіаційної справи за кордоном, однак позитивної від­повіді не отримав. Від 1925 — за­ступник головного редактора, від­повід­альний редактор газети «Вісті ВУЦВК», водночас — редактор журналу «Всесвіт». 1931 звільнений. Деякий час пере­бував на партійній роботі, працював на Харківському авіаційному заводі, Московському заводі імені Авіахіму, редагував журнал «Sturm Schritt» (друкований орган німецької секції Спілки українських радянських селянських письмен­ників «Плуг»). 11 серпня 1937 заарештований, 7 грудня того ж року за звинуваче­н­ням у приналежності до керівництва антирадянської націоналістичної організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1959.

Григорій на­вчався у Черкаській чоловічій гімназії, Університеті св. Володимира. Служив у 6-му авіаційному парку Київського військового округу. 1917 обраний делегатом Всеукраїнської військової ради, член УЦР від УСДРП, Кра­йового комітету з охорони революції. Згодом пере­йшов до КП(б)У. Від 1921 працював авіакон­структором. У середніх 1930-х років заарештований, помер в увʼязнен­ні.