Калабухін Анатолій Васильович
Визначення і загальна характеристика
КАЛАБУ́ХІН Анатолій Васильович (справж. — Калабуха; 21. 06. 1930, Луганськ — 30. 06. 2022, Харків) — диригент, педагог, музично-громадський діяч. Чоловік І. Яценко. Професор (1982). Народний артист України (1991). Закін. Харків. консерваторію (1953; кл. К. Дорошенка), де відтоді й працював (нині університет мистецтв): від 1978 — завідувач кафедри опер. підготовки. Водночас 1954–68 — диригент, 1973–78 — гол. диригент Харків. театру опери та балету ім. М. Лисенка; 1968–73 — гол. диригент симф. оркестру Харків. філармонії. Під його керівництвом починали оперну карʼєру О. Востряков, Г. Горюшко, В. Дорошенко, В. Журавльов, Г. Калікін, В. Ломакін, Л. Сергієнко, Г. Ципола та ін. На сцені опер. театру та опер. студії Університету в Харкові здійснив постановки опер. та балет. вистав, серед яких — «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка», «Коза-дереза», «Пан Коцький» (обидві — вперше на опер. сцені), «Утоплена», «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Назар Стодоля» К. Данькевича, «Волзька балада» Г. Жуковського, «Альпійська балада» В. Губаренка, «Дон Жуан», «Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні, «Євгеній Онєгін», «Чародійка» П. Чайковського, «Любов до трьох апельсинів» С. Прокофʼєва, «Спартак» А. Хачатуряна, «Весняна казка» В. Нахабіна. Виступав із симф. оркестрами Києва, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Ялти (АР Крим), Тбілісі, Алмати, Єкатеринбурга, Нижнього Новгорода (обидва — РФ) та ін. Гастролював за кордоном. 1989–2009 — голова Харків. відділ. Нац. всеукр. муз. спілки.
Літ.: Станішевський Ю. Сорок років за пультом // УМГ. 1995. № 2; Ігнатченко Г. Вперед, до нових берегів // КіЖ. 1998, 1 лип.; Субота В. Стала окрасою репертуару театру // Там само. 2004, 7 січ.; Кучер Л. Харківська оперна студія. Історія і сучасність: Кн. нарисів Pro Domo Mea. Х., 2007; Мізітова А. До 80-річчя народного артиста України, професора Анатолія Калабухіна (Калабухи) // УМГ. 2010. № 2.
І. Д. Гамкало
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
