КАЛАНЧА́К — селище міського типу Херсонської області, райцентр. Знаходиться на р. Каланчак (бас. Чорного моря), за 104 км від обл. центру та за 27 км від залізничної станції Каланчак (смт Мирне). Площа 14,7 км2. Насел. 11 085 осіб (2001, складає 98,1 % до 1989): українців — 82 %, росіян — 15 %, проживають також німці, білоруси, євреї, цигани, корейці, вірмени. По­близу К. виявлено кургани доби бронзи, похова­н­ня скіфів і сарматів. У 2-й половині 16 ст. козацьке військо під проводом Б. Ружинського роз­громило тут татарське військо на чолі з Девлет-Ґіреєм. К. виник на­прикінці 18 ст. після при­єд­на­н­ня Криму та Пів­нічної Таврії до Російської імперії. Річку, яка протікає через смт, вперше згадував Геродот у 5 ст. до н. е. 1783 неподалік від майбутнє поселе­н­ня почали осідати селяни-втікачі з пів­нічних українських губерній. 1794 сюди заслано частину учасників Турбаївського пов­ста­н­ня на Полтавщині, які й заснували казен­не село. Роз­витку К. сприяв чумацький шлях, що тут проходив, а також прибу­т­тя на початку 19 ст. нових груп пере­селенців з Чернігівської та інших українських губерній. 1799 у селі мешкало 228, 1822 — 1497, 1885 — 5112 осіб. Під час Кримської війни К. був важливим етапним пунктом, через який проходили російські війська. 1843 від­крито парафіяльну школу, 1861 — сільське училище. Від 1873 у К. від­бувався щорічний ярмарок, від 1887 щонеділі та в святкові дні збиралися базари. На початку 20 ст. працювало кілька під­приємств з пере­робле­н­ня сільськогосподарських сировини, 2 цегельно-черепичні заводи, 5 парових млинів, 42 вітряки. Було також роз­винуте гончарство. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Каланчанці за­знали сталінських ре­пресій, потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 200 осіб). 1939–63 та від 1967 — райцентр. Від 11 вересня 1941 до 2 листопада 1943 — під німецько-фашистською окупацією. У концтаборі, створеному на території колгоспу, нацисти роз­стріляли 149 радянських військовополонених. Під час визволе­н­ня К. загинуло 98 радянських бійців і командирів. На початку 1960-х рр. по­близу прокладено Пів­нічно-Кримський канал. Від 1967 — селище міського типу. Головне під­приємство — ВАТ «Каланчацький маслозавод». У К. — 3 загальноосвітні школи, 3 дитсадки; 2 селищні і 1 ра­йон­ний Будинки культури, Каланчацький крає­знавчий музей, кінотеатр, ра­йон­на бібліотека для дітей і дорослих, школа естетичного вихова­н­ня; ра­йон­на лікарня; ДЮСШ; від­діле­н­ня 6-ти банків, готель. Виходить газета «Слава праці». Функціонують вокальний ансамбль «Степовичка», театр місцевого факту «Мажор», ансамбль народного інструментів, дитяча циркова студія «Мрія», дитячі танцювальні колективи «Живчики» та «Бешкетники». Релігійні громади: УПЦ МП (Свято-Преображенська церква), УАПЦ (церква Усіх святих землі Української), євангельські християни-баптисти. Памʼятка архітектури — будівля кредитної спілки (1912). Встановлено погру­д­дя Героя Радянського Союзу Т. Левицького, меморіал воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, паркову скульптуру першим поселенцям, памʼятні знаки жертвам фашизму та голодомору. Серед видатних уродженців — письмен­ник Іван Дні­провський; Герой Радянського Союзу Т. Левицький.