КРИМІНАЛІ́СТИКА (від лат. criminalis — злочин­ний) — юридична наука про спеціальні при­йоми, методи і засоби, які за­стосовують у кримінальному судочинстві з метою запобіга­н­ня злочинам, їх роз­кри­т­тя і роз­слідува­н­ня, а також під час роз­гляду кримінальних справ. У минулому цим терміном користувалися для по­значе­н­ня всієї сукупності кримінально-правових наук; у більш вузь­кому значен­ні почали ви­вчати як окрему науку, що виникла в остан­ню чверть 19 столі­т­тя, і предметом якої стали техніка, тактика і методика роз­слідува­н­ня злочинів.

Термін «К.» за­провадив у науковий обіг ав­стрійський криміналіст Г. Ґросс. Він вважав її допоміжною наукою і ви­значив як вче­н­ня про реальності кримінального права. К. стала своєрідною енциклопедією знань природничих і технічних наук, які ви­користовують для роз­слідува­н­ня злочинів. У її історії ви­окремлюють 3 основні етапи: емпіричного роз­витку знань (від часу виникне­н­ня до середини 1930-х років) — у цей період закладено під­ґрунтя для ви­значе­н­ня предмета К.; формува­н­ня поня­т­тя предмета К., створе­н­ня окремих криміналістичних теорій (1930–40-і роки) — окреслене поня­т­тя К. тривалий час слугувало теоретичною основою існува­н­ня і подальшого роз­витку цієї науки; формува­н­ня загальної теорії К. (від середини 1960-х років) — повʼя­заний із роз­біжністю по­глядів на предмет К. Пита­н­ня щодо джерел К. донині залишається дис­кусійним.

На думку деяких учених, основний масив знань, які становлять науку К., взято без­посередньо з досвіду слідчої, судової та екс­пертної діяльності. Інші науковці (зокрема В. Гончаренко, В. Лисиченко, М. Сегай) вважають, що криміналістичні знан­ня започатковані із викори­станих у ході роз­слідувань положень природничих і технічних наук. Практика, без­умовно, спричинила потребу в роз­витку та викори­стан­ні криміналістичних засобів і методів, проте сама вина­йти їх без спеціальних наук не змогла б.

Так склався напрям творчого за­стосува­н­ня спеціальних наук у роз­слідуван­ні злочинів, у при­стосованому ви­гляді вони стали складовими елементами К. Взаємодія К. зі спеціальними науками дає їй змогу модифікувати методи остан­ніх для роз­кри­т­тя та роз­слідува­н­ня злочинів. Разом з тим у викори­стан­ні спеціальних наук з метою формува­н­ня криміналістичних методів обмежень не існує, що свідчить про динамічний ха­рактер К. Згідно із загальнови­знаною класифікацією, К. належить до спеціальних юридичних наук, яким не від­повід­ає певна ви­значена галузь права.

Водночас вона тісно повʼязана з кримінально-правовою і кримінально-процесуальною науками, що ви­вчають злочин­ність, способи боротьби з нею, стадії та методи роз­слідува­н­ня. Юридичний характер К. та її спеціальне прикладне значе­н­ня ви­знані біль­шістю вчених-криміналістів і процесуалістів. На від­міну від фундаментальних наук, зав­да­н­ням яких є теоретичне дослідже­н­ня у певній галузі, К. як прикладна спеціальна наука ви­вчає шляхи та способи за­стосу­ва­н­ня набутків цих наук у практичній діяльності.

Вона має свою систему і структуру та складається з 4-х повʼязаних між собою частин: теоретичні основи — предмет науки, обʼєкти, зав­да­н­ня, методи дослідже­н­ня; криміналістична техніка — система теоретичних положень та роз­роблюваних на її основі засобів, при­йомів і методів, при­значених для вилуче­н­ня, фіксації, дослідже­н­ня і викори­ста­н­ня інформації про роз­слідувану подію; криміналістична тактика — система наукових положень і роз­роблюваних на її основі рекомендацій щодо організації та планува­н­ня попереднього і судового слідства, зна­н­ня про тактичні заходи та при­йоми, які за­стосовують для всебічного, повного та обʼєктивного дослідже­н­ня об­ставин кримінальної справи, а також під­готовки і проведе­н­ня її роз­слідува­н­ня; криміналістична методика — по­єд­нує криміналістичні рекомендації, що ґрунтуються на її загальних положе­н­нях про роз­слідува­н­ня окремих видів (груп) злочинів. Вироблені К. зна­н­ня мають різні сфери за­стосува­н­ня, але їхнє головне при­значе­н­ня — наукове забезпече­н­ня боротьби зі злочин­ністю, яку ведуть право­охорон­ні органи.

Ці зна­н­ня необхід­ні також для подальшого роз­витку самої науки, по­глибле­н­ня пі­зна­н­ня її предмета, вдосконале­н­ня структури та змісту. Криміналістичні зна­н­ня використовують також для під­готовки фахівців для право­охорон­них органів у системі загальної і спеціальної юридичної освіти.