КРИМІНА́ЛЬНЕ ПРА́ВО — галузь права, яка є системою загальнообовʼязкових, законодавчо встановлених і забезпечуваних державою правових норм, що ви­значають, які дія­н­ня є кримінальними правопоруше­н­нями (злочинами), та заходи кримінально-правового впливу, що можуть за­стосовуватися внаслідок їхнього вчинен­ня. Основне джерело кримінального права — Кримінальний кодекс України.

У його Загальній частині окреслено норми, які ви­значають основи кримінальної від­повід­альності, головні положен­ня про злочин, покара­н­ня, його види, порядок за­стосува­н­ня тощо; в Особливій — дія­н­ня, за які перед­бачена кримінальна від­пові­дальність. Кримінальне право України забезпечує охорону прав і свобод лю­дини та громадянина, власності, громадського порядку й без­пеки, довкі­л­ля, кон­ституційного устрою Украї­ни від злочин­них посягань.

Його функції: охорон­на — захист су­спільних від­носин (соціальні цін­ності, блага, інтереси) від злочин­них посягань; регулятивна — регламентація пев­ної частини су­спільних від­носин (кри­мінально-правових) шляхом встановле­н­ня прав і обовʼязків су­­бʼєктів цих від­носин; виховна — сприя­н­ня формуван­ню правової сві­домості та правової культури, що є одним із засобів запобіга­н­ня злочинам, зміцне­н­ня закон­ності й правопорядку. Предмет кримінального права як галузі права України — су­спільні від­носини, що виникають між від­повід­ними органами державної влади та субʼєктом злочину з моменту вчине­н­ня ним кримінального правопоруше­н­ня.

За період незалежності України пост­радянське кримінальне законодавство по­ступово пере­творюється в українське європейське кримінальне законодавство. Про це свідчать зміни, започатковані із прийня­т­тям нового Кримінального кодексу України 2001. На від­міну від Кримінального кодексу УРСР 1960, у ньому зна­йшли від­ображе­н­ня ін­ститути мно­жин­ності (по­вторність, сукупність, рецидив) злочинів, звіль­не­н­ня від кримінальної від­повід­альності, особливості кримінальної від­повід­альності та покара­н­ня неповно­літніх. Нове ро­зумі­н­ня отримала законодавчо ви­значена система видів злочину, де поряд із критерієм су­спільної небезпечності за­проваджено критерій роз­міру встановленого основного покара­н­ня у ви­гляді штрафу.

Перед­бачено нові, не притаман­ні радянській системі, види покара­н­ня: громадські роботи, арешт, обмеже­н­ня волі, службові обмеже­н­ня для військовослужбовців. Ви­окремлено у само­стійні роз­діли положе­н­ня про особу, яка під­лягає кримінальній від­повід­альності (субʼєкт злочину), вину та її форми, спів­участь, об­ставини, що виключають злочин­ність дія­н­ня, судимість, примусові заходи виховного характеру. Особлива частина Кримінального кодексу Украї­ни, порівняно із Загальною, не набула таких значних змін. Так, у ній, з ура­хува­н­ням роз­витку су­спільних від­носин, законодавчо урівняно всі форми власності щодо кримінально-правової охорони, а також ви­окремлено у само­стійні роз­діли злочини проти статевої свободи й недоторканості, довкі­л­ля, без­пеки виробництва, руху й екс­плуатації транс­порту, громадського порядку та моральності, злочи­ни у сферах охорони державної таємниці, недоторкан­ності кордо­нів, забезпече­н­ня призову й мо­білізації, викори­ста­н­ня компʼютерних систем і мереж. Більш ніж десятирічний період дії чин­ного Кримінального кодексу України (з урахува­н­ням понад ста законів про внесе­н­ня змін і доповнень до нього) довів актуальність та від­повід­ність стану су­спільних від­носин більшості його основних положень, які мають характер принципів права.

Найважливіші з по­­гляду законодавця положе­н­ня кримінального права закріплено у ста­т­тях Кон­ституції України, серед них — принципи закон­ності, гуманізму, рівності громадян перед законом, індивідуального характеру від­повід­альності, вин­ної від­повід­аль­ності, презумпція зна­н­ня кримінального закону. Принцип закон­ності знаходить свій прояв у кримінальному праві у ви­гляді декількох положень: законодавство України про кри­мінальну від­повід­альність становить Кримінальний кодекс України, що ґрунтується на Кон­ституції України та загальнови­знаних принципах і нормах між­народного права; злочин­ність дія­н­ня, а також його караність та ін. кримінально-правові наслідки ви­значає тільки цей кодекс; за­стосува­н­ня закону про кримінальну від­повід­альність за аналогією заборонено. Принцип справедливості вимагає від законодавця та правоза­стосувача давати су­­спільно небезпечному діян­ню належну й адекватну оцінку як при вирішен­ні пита­н­ня про його кри­міналізацію та пеналізацію, так і у процесі за­стосува­н­ня кримінального закону (при кримінально-правовій кваліфікації та при­значен­ні заходів кримінально-правового впливу). Гуманізм як принцип кримінального права перед­бачає насамперед реалізацію на рівні кримінального закону кон­ституційного припису що­до людини як найвищої соціальної цін­ності, а також забезпече­н­ня засобами кримінального права інших прав людини (особистих, громадянських, економічних тощо).

Ще один аспект — закріпле­н­ня в законі та за­стосува­н­ня судами заходів кримінально-правового впливу (при­­значе­н­ня покара­н­ня і звільне­н­ня від нього, за­стосува­н­ня примусових заходів або лікува­н­ня) виключно для досягне­н­ня цілей, перед­бачених законом. Принцип рівності всіх перед законом у кримінальному праві ви­значений встановле­н­ням єдиної під­стави кримінальної від­повід­альності особи — вчине­н­ням нею су­спільно небезпечного дія­н­ня, що містить склад злочину, перед­баченого кримінальним законом. Принцип персональної від­повід­альності перед­бачає, що вона завжди на­стає для кон­кретно ви­значеної фізичної особи (а не колективного утворе­н­ня — родини, общини, злочин­ної організації) вна­слідок її особистого дія­н­ня. Не менш важливе значе­н­ня має й принцип від­повід­альності лише за наявності вини особи (у фор­мі умислу або не­обережності).

Обʼєктивне ставле­н­ня у вину (притягне­н­ня до від­повід­альності за невин­не дія­н­ня) зруйнувало б саму основу кримінального права України, його фундаментальні засади. За період чин­ності Кримінального кодексу України 2001 він за­знав числен­них змін, більшість з яких стосувалася окремих елементів механізму кримінально-правового регулюва­н­ня. Основні тенденціями є посиле­н­ня покара­н­ня за окремі злочин­ні прояви та збільше­н­ня спеціальних складів злочинів (викори­ста­н­ня дитини для жебракува­н­ня, незакон­не збагаче­н­ня, фальсифікація лікарських засобів і їхній обіг). Водночас ухвалено низку законів, що змінили окремі базові характеристики Кримінального кодексу України, зокрема 2008 лібералізовано значну кількість санкцій, 2011 декриміналізовано 16 видів зло­чинів у сфері господарської діяльності, серед яких — контрабанда товарів, поруше­н­ня порядку веде­н­ня господарської діяльності та діяльності з на­да­н­ня фінансових послуг, фіктивне банкрутство, роз­міще­н­ня цін­них паперів без реєстрації їхнього випуску, примушуван­ня до антиконкурентних узгоджених дій, незакон­ні дії щодо приватизаційних паперів.

Також у новій редакції спеціального закону змінено порядок за­стосува­н­ня амністії (унеможливлено звільне­н­ня на цій під­ставі від кримінальної від­повід­альності). З огляду на між­народні зо­­бовʼяза­н­ня сут­тєво оновлено законодавчу базу кримінально-правової протидії корупції: зʼяви­лися окремі склади злочинів у сфері діяльності юридичних осіб приватного права, поня­т­тя «хабар» замінено на «неправомірну вигоду». Над­звичайно дис­кусійними є зміни, повʼязані із введе­н­ням спеціальної конфіскації як окремо­го ін­ституту кримінального права із регламентацією у Загальній частині Кримінального кодексу України, а також за­проваджен­­ня ін­ституту за­стосува­н­ня щодо юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Вони актуалізують про­блеми ви­значен­ня від­повід­альності у кримінальному праві, її під­­­став, субʼєктів і змісту кримінально-правових від­носин.

Основні наукові школи з кримінального права в Україні сформувалися у Києві, Харкові та Львові. Напрями їхніх до­­сліджень: про­блеми обʼєкта злочину, субʼєкта кримінальної від­повід­альності, злочин­них наслідків, спів­участі, злочинів проти без­пеки дорожнього руху й екс­плуатації транс­порту; кримінально-правова охорона громадської без­пеки і народного здоровʼя, довкі­л­ля, право­охорон­ної діяльності, системи оподаткува­н­ня; кримінально-правова політика України, протидія корупції, незакон­ного обігу наркотичних засобів; порівняльний аналіз кримінального законодавства України та ін. держав, економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки; викона­н­ня покарань, не повʼязаних із по­збавле­н­ням волі (Київ); про­блеми складу злочину та його елементів, об­ставин, що виклю­чають злочин­ність дія­н­ня, теоретичні про­блеми причин­но-наслідкового звʼязку в кримінальному праві; конт­роль за злочин­ністю, детермінація та попередже­н­ня злочинів, зокрема у сфері економіки та вчинених окремими категоріями субʼєктів; кримінально-правова охорона громадської без­пеки, державних фінансів України, протидії тероризму; про­блеми кримінально-правової кваліфікації; актуальні про­блеми викона­н­ня покарань (Харків); про­блеми кодифікації кримінального законодавства, кримінальної від­повід­альності, осуд­ності та неосудності (Львів).