Каледонська складчастість
КАЛЕДО́НСЬКА СКЛАДЧА́СТІСТЬ — комплекс складчастих і розривних деформацій земної кори, які відбувалися в ранньому палеозої (кембрій, ордовик) та закінчилися місцями на початку девону. Термін «К. с.» запропонували франц. геолог М. Бертран (1886–87) та австр. геолог Е. Зюсс (1888) за назвою Каледон. гір у Пн. Шотландії. К. с. проявлялася на різних ділянках земної кори в різні епохи. Розрізняють сард.-салаїр. (середній–пізній кембрій), богем. (кінець пізнього кембрію), трюсил. (поч. ордовика), трондьєм. (між ярусами ордовика лландейло та карадок), екнес. (між ордовиком і силуром) фази. У Зх. Європі до каледонідів належать гірські споруди Британ. о-вів і Скандинавії, де показ. прикладом є гірське пасмо колиш. грампіан. геосинклінал. зони вздовж зх. узбережжя Норвегії. На тер. Центр. Європи вони виявлені в Брабант. масиві, Арденнах, в окремих антиклінал. підняттях Дейн. Сланц. гір, Гарці, а також у Судетах. У Центр. Азії каледон. складчасті зони оточують з усіх боків Сибір. платформу. Вони відомі на Шпіцберґені, вздовж сх. і пн. узбережжя Ґренландії. У Пн. Америці є на Алясці та в Аппалац. горах, у Пд. Америці до них належать геоструктури Бразиліди, в Африці — Сахариди. Від наступ. у часі Герцин. складчастості (девон–карбон) каледон. геоструктури відрізняються незавершеністю їхньої геосинклінал. стадії розвитку, відсутністю типових передових прогинів, широким розвитком магмат. порід т. зв. ініціал. (початк.) вулканізму типу базальтів та офіоліт. формацій. З геол. відкладами областей К. с. пов’язані численні родовища заліз. руд, міді, золота, платини.
Рекомендована література
- Пронин А. А. Каледонский цикл тектонической истории Земли. Ленинград, 1969;
- Бондарчук В. Г. Очерки по региональной тектоорогении. К., 1972;
- Монин А. С. История Земли. Ленинград, 1977.
Завантажити статтю
