Кримінально-виконавче право

КРИМІНА́ЛЬНО-ВИКОНА́ВЧЕ ПРА́ВО  — самостійна галузь права, що врегульовує суспільні відносини, які виникають у зв’язку з ви­конанням усіх видів кримінальних покарань, а також порядок діяльності органів і установ виконання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених.

К.-в. п. регламентує по­рядок і умови виконання (відбування) кримінал. покарань; відносини, що виникають під час підготовки засуджених до звільнення та здійснення кон­т­ролю за їхньою поведінкою піс­ля звільнення; пов’язані із забезпеченням життєдіяльності засуджених (матеріал.-побут. і мед.-сан.); організацію діяльності та взаємодією органів і установ виконання покарань (встановлення внутр. розпорядку, поря­док взаємин засуджених й адміністрації тощо); участь органів держ. влади та місц. самоврядування, ін. органів і громад. об’єднань у здійсненні контролю та нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань, а також у виправленні засуджених; відносини між засудженими, яких утримують у слід­чих ізоляторах (напр., засудженими, залишеними для виконання госп. робіт) і адміністрацією тощо.

Юрид. підставою виникнення кримінал.-виконав. правовідно­син є обвинувачув. вирок суду, який набув закон. сили; суб’єк­тами цих правовідносин — з одного боку, засуджені, з ін. — органи й установи виконання покарань в особі їхніх адміністрацій. Принципи К.-в. п. (керівні правові ідеї, у яких виражено позицію держави щодо злочинців і покарання як засобу запобігання злочинності у суспільстві) відображають осн. правові погляди держави на характер кри­мінал.-виконав. права і регулювання сусп. відносин при виконанні кримінал. покарань.

До них належать: заг.-правові принципи законності, демократизму, гума­нізму; міжгалуз. принципи невідворотності відповідальності та її індивідуалізації; галуз. прин­ципи психол.-пед. обґрунтованості заходів карально-виховного впливу, їхньої диференціації стосовно різних категорій засуджених, провід. ролі праці у системі засобів виправлення та перевиховання засуджених та ін. Мета К.-в. п. — захист інтересів особи, суспільства та держави шляхом забезпечення виконання покарання; створення таких умов, за яких воно виконувало б свою гол. місію — виправлення засуджених. Осн. зав­дання К.-в. п.: визначення прин­ципів виконання кримінал. пока­рань, правового статусу засудже­них, гарантій захисту їхніх прав, закон. інтересів та обов’язків; порядку застосування до них за­ходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їхніх функцій та порядку діяльності; нагляду й контролю за виконанням кримінал. покарань, участі громадськості в цьому процесі; регламентація порядку й умов виконання та відбування кримінал. покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Система К.-в. п. становить науково обґрунтовану класифікацію правових норм, що передбачає їхній розподіл на заг. і особл. частини, а також на правові інститути за ознакою предмет. регулювання. У Заг. частині подано норми та положення, які застосовують до усіх або більшості правових інститутів галузі. Серед них — інститут правового статусу засуджених, системи органів і установ виконання покарань, нагляду й контролю за виконанням кримінал. покарань, участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засудже­них.

Особл. частина врегульовує відносини, пов’язані з порядком і умовами виконання та відбування кримінал. покарань усіх видів, і охоплює інститути виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (у вигляді гро­мад. робіт, штрафу, виправ. робіт та ін.); виконання покарань у вигляді позбавлення волі на певний строк або довіч. позбав­лення волі. Крім того, вона регламентує відносини, тісно по­в’язані із згаданими правовими інститутами і похідними від них: звільнення засуджених від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від відбування покарання, контролю та нагляду за ними тощо.

Джерела К.-в. п. — різні за походженням та юрид. силою нормативні акти, зокрема міжнар.-правові, імплементов. у нац. законодавство (Міжнар. пакт про громадян. та політ. права 1966, Конвенція про передачу засуджених осіб 1983, Конвенція проти катувань та ін. жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжен­ня і покарання 1984 та ін.). Пев­ний вплив на нормотворчу та правозастосовну практики мають правила-рекомендації з пи­­тань виконання покарань і поводження з в’язнями, розроб­лені органами ООН і Ради Європи: Мін. стандартні правила поводження з в’язнями 1955, Єв­­роп. пенітенціарні правила 1987, Осн. принципи поводження з в’яз­нями 1990. Використання цих та ін. документів сприяє розвиткові К.-в. п. України з урахуванням у ньому позитив. досвіду поводження із засудженими та організації процесу виконання покарання, набутого в ін. країнах.

Основу кримінал.-виконав. законодавства України становить прийнятий ВР 2003 (набрав чинності з 1 січня 2004) Кримінал.-виконав. кодекс України — спец. профіл. законодав. акт, що акумулює осн. масив норм, які регулюють кримінал.-виконавчу сферу правовідносин (до цього діяв Виправно-труд. кодекс Украї­ни). Він поділяється на Заг. й Особл. частини та Прикінц. положення. У Заг. частині визначено мету, завдання, чинність, джерела кримінал.-виконав. за­­конодавства України; правовий статус засуджених; органи й установи виконання покарань; особливості нагляду та контролю за виконанням кримінал. по­­карань; участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених.

Особл. частина рег­ламентує порядок та умови ви­конання покарань, не пов’я­за­них із позбавленням волі (обме­ження прав, штрафи, конфіскація, дисциплінарні покарання тощо); порядок та умови виконання покарання у вигляді позбавлення волі (режим у колоніях і засоби його забезпечення, умови відбування покарання в колоніях, праця засуджених, вихов. вплив, особливості відбування покарання в колоніях різних видів, особливості відбу­вання покарання у вигляді позбавлення волі засудженими жінками та неповнолітніми); виконання покарання у вигляді до­віч. позбавлення волі; звільнення від відбування покарання; допо­могу особам, звільненим від від­бування покарання, контроль і нагляд за ними.

Завантажити статтю