Асоціальна поведінка
АСОЦІА́ЛЬНА ПОВЕДІ́НКА — сукупність людських дій та вчинків, що суперечать існуючим у даному соціумі культурним нормам, соціальним правилам та обовʼязкам. Асоціальність зумовлена ігноруванням люд. досвіду та звичаїв, призводить до порушення взаємин з навколишніми. До А. п., окрім відхилень від соціокультурних звичаїв, зараховують також девіантну, а іноді ще й делінквентну та кримінал. поведінку. Девіантність — стереотип поведінки, повʼязаний з порушеннями відповідних вікові соц. норм та правил, які характерні для малих соц. груп та взаємин усередині родини. Включає відхилення від заг.-прийнятої статевої поведінки; надмірну задерикуватість та хуліганство; жорстокість у ставленні до ін. людей або тварин; брехливість, часті та тяжкі спалахи гніву; руйнування матеріал. та духов. цінностей; підпалювання, крадіжки, зухвалу провокац. поведінку та ін. Делінквентність виявляється в регулярному здійсненні незнач. правопорушень та проступків, які не досягають рівня злочину (криміналу) та не караються в суд. порядку. А. п. називають системне ухиляння від навчання та труд. діяльності, бродяжництво, вандалізм, садистичні схильності та дії, ранню алкоголізацію та наркотизацію, аутоагресивну поведінку, антисоціальні дії сексуал. характеру. Кримінал. поведінка визначається як здійснення протиправних вчинків, які є підставою для кримінал. відповідальності згідно зі статтями закону. Це вчинки, здійснені як у ставленні до ін. осіб та їхнього майна, так і дії, спрямовані проти існуючого соц. устрою та держави. Розвитку А. п. сприяють вади виховання, негаразди в родинних стосунках, вплив традицій ін. значущих соц. груп, загострення суспільно-екон. ситуації. Її можуть зумовлювати псих. захворювання (психопатії, шизофренія та ін. психози). Підвищений рівень тривожності, емоційна нестійкість, невідповідність між потребами і можливостями, підвищена чутливість до фрустрацій, природжені патологія характеру та темпераменту, а також багато ін. рис особистості можуть стати фоном, на якому формується А. п. Такі особи тяжіють одна до одної, в результаті чого виникають злочинні субкультури. Тому А. п. досить часто виникає в несприятливому психосоц. оточенні.
Погляди на природу А. п. були неоднозначні. 1835 англ. психіатр Пріхард описав окрему хворобу, якій дав назву «moral insaniti» (морал. безумство), розуміючи під нею відсутність морал. почуттів при збереженому інтелекті. Схильність до злочинів С. Ломброзо (1876) розглядав як наслідок дегенератив. конституції. Природженим злочинцям, на його думку, притаманні відповідні морфофізіолог. (напр., неправильна форма черепа) та психопатолог. (прихована форма епілепсії) риси. П. Ганушкін (1933) виділяв сукупність антисоц. психопатів, до якої включав осіб із рисами епілептоїдів, патолог. брехунів, параноїків та шизоїдів. К. Шнайдер (1967) розглядав А. п. у експлозивних та безчуттєвих (байдужих) психопатів. Амер. класифікація DSM-IV виділяє розлади особистості антисоц. характеру. У сучас. міжнар. класифікації хвороб представлені дисоц. розлади особистості, що зумовлюють А. п. Вони виявляються у безсердечній байдужості до почуттів інших; стійкій безвідповідальності та зневаженні (нехтуванні) соц. правил та обовʼязків; легкості виникання реакцій агресії та насильства; нездатності відчувати провину та позитивно коригувати власну поведінку, керуючись життєвим досвідом; схильності звинувачувати оточуючих або виправдовувати свою А. п., що призводить до конфлікту особи із суспільством.
Рекомендована література
Завантажити статтю
