Кримінологія

Визначення і загальна характеристика

КРИМІНОЛО́ГІЯ (від лат. crimen — злочин і …логія) — наука про злочинність, її причини, заходи запобігання, а також особистість злочинця. Термін «К.» запровадив 1879 ан­­трополог П. Топінар, 1885 опубл. однойм. кн. криміналіста Р. Ґарофало. Однак уявлення про злочинну поведінку та боротьбу з нею присутні і в більш ранніх джерелах, зокрема у монографії правознавця Ч. Беккаріа «Dei delitti e delle pene» («Про злочини та покарання», 1764) сформульовано основи науки про злочинність.

Залежно від ха­рактеру причин злочинності вио­кремлюють декілька концептуал. підходів у К. Згідно з містич. підходом, причиною злочиннос­ті є «нечиста сила», яка вселяється в людину й перетворює її на злочинця. Цей підхід особ­ли­во виразно проявився за доби середньовіччя у формі інквізиції. Її теоретики — ченці Я. Шпренґер і Г. Інститоріс — опублікували 1486 настанови щодо боротьби зі злочинністю під назвою «Mal­leus Maleficarum» («Молот відьом»), де описано ознаки диявольства у поведінці людей, ретельно розроблено різні аспекти інквізиц. процесу (включаючи тортури, підступні обіцян­ки свободи з метою виявлення спільників тощо), а також міри покарання, спрямов. на вигнан­ня із злочинця «нечистої сили». За класич. підходу, сформульов. Ч. Беккаріа на противагу містич. під впливом ідей Просвітниц­тва, причиною злочинності вважають не «нечисту силу», яка вселяється у злочинця, а самодостатню «злу волю» самого злочинця.

Тому протидія злочин­ності зводиться до застосування кари, яка має на меті вплинути на волю людей таким чином, щоб вони не вчиняли злочинів. Біол. підхід запропонував кримінолог Ч. Ломброзо, який вважав причиною злочинності не волю злочинця, а біол. (антропол.) чинники. Відповідно до цьо­го протидія злочинності передбачає нейтралізацію тих чи ін. біол. (антропол.) чинників злочинності. При цьому суд, що встановлює вину особи у вчиненні злочину і призначає їй покарання, втрачає своє значення, а його роль має виконувати антропол. експертиза.

Кри­тики Ч. Ломброзо, зокрема автор кн. «Socialismo e criminalità» («Кримінальна соціологія», 1881) Е. Феррі, розробили соціол. під­хід, згідно з яким протидія злочинності полягає у впливі на со­ціол. чинники, які начебто здатні визначити поведінку людей поза їхньою волею, незалежно від її стану. Культурол. підхід, інтегруючи класич., біол. і соціол. підходи, причиною злочинності визначає фактори, що мають властивість зумовлювати виникнення у людини криміноген. сваволі — стану неузгодженості волі людини із природ. законами соц. життя. Злочином є вияв сваволі людини, що порушує природні закони соц. життя, відображені у кримінал. законодавстві; антиподом сваволі — соц. культура людини (міра пристосованості її волі до природ. законів соц. жит­тя).

З огляду на це, протидія зло­чинності вимагає формування у людей соц. культури, що забезпечує імунітет проти виникнення у них криміноген. сваволі. До чинників, які мають культуризуючі, а отже й антикриміногенні, властивості, належать ринк. економіка, що пристосовує волю людей до природ. законів соц. життя, а також натураліст. просвітництво і релігія. В Україні за рад. часів гол. причиною злочинності називали со­­ціол. фактори, зумовлені поперед. капіталіст. способом життя, які з часом відімруть в умовах комунізму; після проголошення незалежності 1991 набув розвитку культурол. підхід. Методика кримінол. дослідж. — система конкрет. способів, прийомів, засобів збору, оброблення, ана­лізу й оцінювання інформації про злочинність, її причини, умо­ви, особу злочинця, заходи запобігання злочинам.

У К. най­частіше використовують статист. методи, за допомогою яких вивчають кількісно-якісні показ­ники злочинності та правопорушників; метод анкетування, що дозволяє отримувати дані за показниками, не відображеними у статист. матеріалах, і про­во­ди­ти їхню неодноразову перевірку (осн. недолік цього методу — суб’єктивність інформації); метод інтерв’ю, який дозво­ляє за певних умов отримувати необхідну інформацію швидше і пов­ніше (застосовують для поглиб­леного вивчення особи злочинця, потерпілих і громад. думки); метод тестування — стандартизов. вимірювання індивід. відмінностей для вивчення особи злочинця, мотивації злочин. по­ведінки, емоц., вольових, інтелектуал. та ін. особливостей зло­чинців і потерпілих, їхніх установок, орієнтації, характеру та змісту відносини з ін. людьми, відносин до самого себе тощо.

Також застосовують соціометрію, яка дає змогу простежити кримінол. особливості взаємин у групі, дати їм оцінку, виявити характер психол. взаємовідносин, наявність конфлікт. ситуацій, угруповань, лідерства (корисна під час вивчення ефектив­ності заходів кримінал. покарання — позбавлення волі, виправні роботи, обмеження волі та ін.), докум. метод (аналіз офіц. і неофіц. інформації), методи спо­стереження (процес візуал. сприйняття обстановки, що має кримінол. значення), екс­перт. оцінки, експерименту тощо.

Завантажити статтю