Камінська Іда

Визначення і загальна характеристика

КАМІ́НСЬКА Іда (18(30). 09. 1899, Одеса — 21. 05. 1980, Нью-Йорк) — актриса, режисер. Дружина М. Мельмана. Закін. Варшав. драм. школу (1917). Дебютувала на театр. сцені 1903 роллю Соньки у пʼєсі Д. Пінського «Мати». Від 1912 — у кіно. Від 1916 ви­ступала у театрі, засн. 1913 її батьками Е.-Р. і А. Камінськими у Варшаві. Після смерті батька з матірʼю гастролювала Україною (1918–21). У 1922 ви­ступала в театрі у Лешні (нині у межах Варшави), заснувала театр «Kacik» (Варшава), у якому грала у власних по­становках. 1923–28 спільно із З. Турковим очолювала Варшав. євр. мист. театр, з яким багато гастролювала, зокрема за кордоном (Париж, Брюс­сель, 1931–33). Від­крила євр. театри у Варшаві (1933) і Вільно (нині Вільнюс). У 1939 у Львові керувала Держ. євр. театром. 1941–44 пере­бувала в евакуації з частиною трупи цього театру у Фрунзе (нині Бішкек). 1944–46 працювала на радіо у Москві. 1946 повернулася до Львова, від­новила діяльність Держ. євр. театру. Після його закри­т­тя 1949 виїхала до Польщі, де керувала євр. театрами у Лодзі (1949–53) та Вроцлаві (1953–55), Держ. євр. театром ім. Е.-Р. Камінської у Варшаві (1953–68). Гастролювала у Великій Британії, Франції, Бельгії, Німеч­чині, Нідерландах, Ізраїлі. 1968 емігрувала до Ізраїлю, 1969 — до США. Ви­ступала в театрі, знімалася у кіно. Створила багато різноманіт. драм. образів, що вирізняються темпераментністю, емоційністю, тонким психологізмом. У режисер. роботах тяжіла до психол. театру, будувала чіткий актор. ансамбль. Пере­клала низку драм. творів на ідиш, збережен­ню якої приділяла велику увагу. Авторка пʼєс «Ongiś był król» (1932), «Zasypać bunkry» (1964), спогадів «Му life, my theatre» (New York, 1973). У 2008 Євр. театр у Нью-Йорку на­звано її імʼям.

Ролі: Кручиніна («Без вини винні» О. Островського), Міреле Ефрос (однойм. пʼєса Я. Гордіна), Етель («Юліус і Етель» Л. Кручковського), Хава («Тевʼє-молочник» за Шолом-Алейхемом), Діна, Міреле, Суламіф («Син зірки», «Чаклунка», «Суламіф» А. Ґольдфадена), Есмеральда («Дзвонар із Нотр-Даму» за романом «Собор Паризької богоматері» В. Гюґо), Нора («Нора, або Ляльковий дім» Г. Ібсена), Лауренсія («Фуенте Овехуна» Лопе де Веґи), Матінка Кураж («Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта), Федора (однойм. драма В. Сарду); у кіно — Шломеле («Міреле Ефрос», 1912, реж. М. Товбін), Бела Баскін («Шлюб на роз­доріж­жі», 1916), Рашель Кроненберг («Змова», 1923, реж. З. Турков), Бас Шева («Без­домні», 1939, реж. О. Мартен), Ро­залі Лаутманн («Крамниця на площі», 1965, реж. Я. Кадар, Е. Клос; премія «Оскар», США, Державна премія Чехослов. РСР; обидві — 1966), Фанні Мішкін («Ангел Левін», 1970, реж. Я. Кадар).

Ви­стави: «Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським (1923), «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, «Овеча криниця» Лопе де Веґи (1939), «Всі клятви» П. Маркіша, «Не забажай» А. Ґольдфадена (обидві — 1941), «Меїр Езофович» Е. Ожешко (1949), «Дерева вмирають стоячи» А. Касони (1951).

Літ.: J. Macierakowski. Ida Kamińska // Teatr. 1952. № 8; J. Krakowska-Naróżniak. Ida Kamińska — polski los żydówskiej aktorki // Teatr żydowski w Polsce. Łódź, 1998; Степанчикова Т. Історія єврейського театру у Львові. Крізь терни — до зірок! Л., 2005.

І. О. Мелешкіна

Завантажити статтю