Камчатський край

Визначення і загальна характеристика

КАМЧА́ТСЬКИЙ КРАЙ  — суб’єкт Російської Федерації, що охоплює півострів Камчатка на Далекому Сході. Створ. 2007 шляхом об’єднання Камчат. обл. і Коряц. автоном. округу з адм. центром у м. Петропавловськ-Камчатський. Тер. 472,3 тис. км². За переписом 1989, тут проживало 466,1 тис. осіб, зокрема 43,0 тис. українців (9,1 %), серед яких 36,3 тис. мешкало в містах, 6,6 тис. — у селах. Рідною мовою назвали українську 40,6 % (40,3 — у містах, 42,3 — у селах); ще 20,4 % визнали, що вільно володіють нею. Згідно з переписом 2010, заг. кількість насел. К. к. становила 322,0 тис. осіб: росіяни — 89 %, українці — 3,9 (11,4 тис. осіб), тубіл. народи (коряки, ітельмени, камчадали, евенки, чукчі) — 4, ін. — не зазначили нац. приналежності. Нині більшість насел. (195 тис., зокрема бл. 5 тис. українців) мешкає у Петропавловську-Камчатському та околицях. Офіційно п-ів Камчатка відкритий якут. і анадир. козаками у 2-й пол. 17 ст. До їхнього приходу тут мешкали тубіл. народи: ітельмени, коряки, чукчі, айни та ін. До складу Рос. імперії Камчатка увійшла на поч. 18 ст. Самост. Камчат. обл. існувала 1803–22 і 1849–56. У 1856–1909 — у складі Примор. обл., 1909 знову виокремлено самост. Камчат. обл., що охоплювала, крім п-ва Камчатка, також Чукот. п-ів і узбережжя Охот. моря. 1926–38 — у складі Далекосх., 1938–56 — Хабаров. країв; 1956–91 — самост. область, до якої входив Коряц. автоном. округ. Перші українці — запороз. козаки — потрапили сюди в 1765–85. Це були учасники гайдамац. руху, заслані цар. урядом на Камчатку, де з них та якут. козаків створ. камчат. козацтво, яке зазнало знач. асиміляції та метисації з місц. тубіл. народами, внаслідок чого на поч. 20 ст. лише наявність у мові камчат. козацтва поодиноких укр. слів свідчила про їхнє укр. походження. Декілька укр. сіл засн. на Камчатці укр. переселенцями на поч. 20 ст. За свідченням М. Трублаїні, на малодоступ. зх. узбережжі Камчатки у 1920-х рр. існували укр. села Запорозьке (засн. 1907 побл. гирла р. Озерна за 400 км від Петропавловська-Камчатського), Опала, Болини, на р. Камчатка — Чорний Яр, Березовий Яр, Каменка, Гранєво та ін. Українців, які мешкали у цих селах, вважали за найкращих господарів на Камчатці. Вони займалися рибальством, полюванням (переважно на соболя), скотарством, у долині р. Камчатка — рільництвом. У більшості сіл у 1920-х рр. українці зберігали мову, родин. і хатній побут. 1918–22 у Петропавловську-Камчатському перебував представник Укр. Далекосх. крайової ради, діяли Укр. громада, Камчат. укр. окружна рада, товариство «Просвіта» (у його складі — укр. муз.-драм. гурток «Українська хатка»). Делегат від українців Камчатки взяв участь у 2-му Укр. Далекосх. з’їзді (січень 1918). Згідно з переписом 1926, на Камчатці проживало лише 339 українців. Однак із 6,8 тис. росіян, зафіксов. цим переписом, певна частина мала укр. походження. Сучасне укр. насел. Камчатки сформувалося переважно протягом останніх десятиліть існування СРСР з українців, які прибували сюди як законтракт. робітники на рибний промисел, військовики рад. армії та флоту і кваліфіков. фахівці у різних галузях діяльності. Зі старих укр. сіл залишилося лише Запоріжжя (колишнє Запорозьке), в якому і нині мешкають українці. 1989–2010 чисельність укр. насел. Камчатки зменшилася практично учетверо, що зумовлено насамперед соц.-екон. причинами. 1990 СП СРСР організувала поїздку делегації укр. письменників на Камчатку, що стало поштовхом для громад. самоорганізації камчат. українців. 1992–95 на Камчатці діяло Укр. земляцтво, від 1994 — Клуб укр. культури ім. І. Франка, від 1995 — Регіон. укр. культур. центр «Дніпро», від 1997 — Нац.-культурна автономія українців Камчатки. Від 1998 виходить єдина на Далекому Сх. укр. г. «Батьківщина».

Завантажити статтю