КОЦЬ Маріан-Павло (29. 06. 1922, Львів — 02. 03. 2011, там само) — меценат, громадсько-культурний діяч, журналіст, видавець. Чоловік І.-С. Коць. Повний кавалер ордена «За заслуги» (1998, 2005, 2007). На­вчався у Львівському політехнічному ін­ституті (1943–44), Ерланґенському (Німеч­чина, 1947–48) та Нью-Йоркському (1953–54) університетах. Після 2-ї світової війни ви­їхав до Німеч­чини, де був урядником Адміністрації ООН для допомоги та від­будови, організатором таборів утікачів і дитячих сирітських осередків у Штраубінзі, Деґ­ґендорфі, Ландсгуті; згодом — директор від­ділу статистики та оперативних рапортів головної квартири Між­народної організації у справах біженців. Від 1952 — у США. Завідувач екс­порт­ного від­ділу компанії «П. Льорілард», директор українського ко­оперативу «Самопоміч» у Джерсі-Сіті. Від­крив власне видавництво (м. Лексинґтон, штат Нью-Йорк), де опублікував близько 60 праць з української літератури та культури. Голова Фундації УВАН, очолював Ін­ститут східноєвропейських досліджень імені В. Липинського, був спів­засновником Українського соціологічного ін­ституту у США. Фундатор ЛНБ (наукового від­ділу періодичних ви­дань бібліотеки присвоєно імʼя Іван­ни та Маріана Коців) і першої в Києві офсетної друкарні, спів­засновник Організації допомоги дітям Чорнобиля. Редактор періодичних ви­дань, зокрема «Наша громада», «XXI столі­т­тя», «Голос діаспори» та член редколегії багатьох колективних ви­дань. Пред­ставник Національної комісії з питань поверне­н­ня в Україну культурних цін­ностей при КМ та Асоціації дослідників голодомору 1932–33 в Україні. За благодійну діяльність у справі національного від­родже­н­ня Ліга меценатів України присудила К. Премію імені Є. Чикаленка. Від 1992 — фундатор конкурсів композиторів України. Ініціатор від­будови Музею геть­манства в Києві, де за його участі організовували зу­стрічі з глядачами, проводили вечори памʼяті, вшановували імена видатних українців. За його під­тримки ви­дано понад 100 книг, зокрема «Українські народні мелодії» (1964–71, т. 1–6), «Релігійні твори Олександра Кошиця» (1970; усі — Нью-Йорк) З. Лиська, «Піонери музичного мистецтва в Галичині» (Львів), «Леся Українка» П. Одарченка (Київ; обидві — 1994), «Голод в Україні 1946–1947: Документи і матеріали» (Київ; Нью-Йорк, 1996), «Щоден­ник» А. Любченка (Львів; Нью-Йорк, 1999), «Голодовка: 1932–1933 роки на Пере­яславщині: Свідче­н­ня» (Пере­яслав-Хмельницький; Київ; Нью-Йорк, 2000), «Я — мене — мені… (і довкруги). Спогади» Ю. Шевельова (у 2-х т., Харків; Нью-Йорк, 2001), «Лозинова труна: Біо­графічно-художня повість» П. Наніїва (Київ; Нью-Йорк, 2003), «“Столиця від­чаю”. Голодомор 1932–1933 років на Харківщині вустами очевидців: Свідче­н­ня, коментарі» (Харків; Нью-Йорк; Київ, 2006). Коць подарував ЛНБ близько 5 тис. книг, а також 148 художніх творів і скульптур українських митців 20 ст.