КЕЛА́Р Степан Пилипович (06. 10. 1939, с. Марамонівка Тирновського, нині Дрокієвського р-ну, Молдова — 07. 10. 2018, Київ) — поет, пере­кладач, літературо­знавець. Член НСПУ (1998). Закінчив Київський університет (1973). Працював у колго­спі, на будівництві, у системі звʼязку; журналістом (1962–82, з пере­рвами); редактором російсько-молдавської газети «Издательские новинки» та у Держ­комвидаві (1980–81); Держ­ком­природи (1982–83; обидва — Київ). Друкується від 1956. Писав українською, російською і молдавською мовами у ліричних та сатирично-гумористичних жанрах для дорослих і дітей. Автор збірок поезій «Філософія буття» (К., 1998). Пере­кладав з білоруської, болгарської, ґаґаузької, молдавської, польської, румунської, сербохорватської, турецької та циганської мов. Пере­клади К. уві­йшли до збірок «Голоси Молдавії» (1977), «Веселий ярмарок» (1987), «Між Дні­стром і Прутом» (1989) і «Стежками премудрих казок» (1998), 3-томної антології різномовної поезії України «На нашій, на своїй землі» (1995–96; усі — Київ), «Синя квітка» (Кишинів, 2001). У пере­кладах К. окремими книгами ви­дано твори: із циганської мови — «Тікушор» А. Шалар (1974), «Чарівний дзвіночок», «Оглан і Марі-киз» (обидві — 1990), «Жарти Балакіра» (1992), «Із хвиль часів» М. Емінеску, «Ви­бране» Г. Асакі, «Циганське сонце» М. Козимиренка (усі — 2000), поему «Оповідь про білого лелеку» Б. Маріана з перед­мовою Б. Олійника (2011); із ґаґаузької — зб. казок «Дочка сонця та її невмируще коха­н­ня» (2003; усі — Київ). Автор статей, есе, досліди про життя і творчість молдавських і румунських (О. Хиждеу, Г. Асакі, М. Емінеску, Б. Делавранчі, О. Матєєвича, П. Задні­пру, Т. Ненчева, Н. Костенка), ґаґаузьких (М. Кьосі, Н. Бабогло, С. Курогло), циганських (О. Германо, М. Панкова, І. Ром-Лебедєва, М. Саткевича, Р. Джуріча, Б. Папуші, Л. Мануша, К. Рудевича, Р. Деметера) письмен­ників; а також із питань мови, фольклору, культури, освіти. Упорядник і автор перед­мов до ви­браних творів Т. Шевченка циганською мовою «Думы мирэ…» («Думи мої…», 1996) та поеми «Рома» («Цигани») О. Пушкіна чотирма мовами (1999; обидві — Київ). В українських селах Молдови зібрав і опрацював значну кількість українських народних пісень, казок, прислівʼїв та приказок, склав діалектно-етно­графічний словник на основі лексичного матеріалу рідного села, ґаґаузько-український шкільний словник. Окремі твори К. пере­кладено литовською, молдавською, ґаґаузькою, болгарською, їдиш, циганською мовами.