Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу

КЕНГІ́РСЬКЕ ПОВСТА́­Н­НЯ ВʼЯ́ЗНІВ ГУЛА́ГУ 1954 — один із найбільших ви­ступів вʼязнів у СРСР після смерті Й. Сталіна. Пов­ста­н­ня, що роз­почалося в 3-му від­діл., було під­тримане ін. від­діл. концтабору особл. режиму Степлаг, створ. на базі ліквідованого 1948 Джезказган. табору для військовополонених № 39, який за­ймав частину тер. Карлагу (від смт Карсакпай до м. Балхаш, нині обидва — Караґандин. обл., Казах­стан). На поч. 1950-х рр. до структури Степлагу МВС СРСР входило 9 табір. від­діл., у серед. 1954 — 6: 1-е — у смт Джезказган (нині смт Жезказган), 2-е — у с-щі Пере­валка, 3-є — в с-щі Кенгір, 4-е — у с-щі Джезди (нині смт Жезди), 5-е — в с-щі Теректи, 6-е — у с-щі Сх.-Коунрад (нині смт Шигиз-Конират). У Степлазі від­бували покара­н­ня пере­важно засуджені за військ. злочини у лавах рад. армії, а також за участь у націоналіст. русі в Зх. Україні та респ. Балтії. На момент пов­ста­н­ня тут утримували 20 698 осіб, серед них — 9596 (46,3 %) українців, 4637 (22,4 %) латишів, естонців, литовців, 2661 (12,8 %) росіянин. Вʼязні працювали на буд-ві Кенгір. водо­сховища, гідровузла і ТЕЦ, на збагачувал. ф-ці, обʼєктах соцкультпобуту с-ща Кенгір, рудниках, шахтах, карʼєрах побл. смт Джезказган, у Джездах і Балхаші. Пов­ста­н­ня спричинили нестерпні умови життя та праці вʼязнів, сваві­л­ля з боку адміністрації та від­лу­н­ня про ви­ступи і страйки у концтаборах у м. Воркута й Норильськ (обидва — РФ) влітку 1953. Без­посеред. приводом стало невмотивоване за­стосува­н­ня автоматич. зброї охоронцем під час конвою увʼязнених з місця їхньої роботи до концтабору в с-щі Кенгір, унаслідок чого загинули або отримали поране­н­ня бл. 50 осіб. Вʼязні роз­громили штраф. і слідчий ізолятори, зруйнували огорожі між табір. пунктами й витіснили адміністрацію за межі концтабору. Акції непокори — невихід на роботи та невикона­н­ня наказів адміністрації — тривали з 16 травня до 26 червня. У них брали участь майже всі категорії увʼязнених. Пов­станці створили влас. орган само­управлі­н­ня — Комісію з роз­слідува­н­ня за­стосува­н­ня зброї з боку охорони концтабору, яку очолив К. Кузнецов (мала 3 від­діли: військ., без­пеки та пропагандист.). Проте без­посередньо пов­ста­н­ням керував Кон­спіратив. центр у складі 5-ти осіб з числа вояків УПА та прибалт. націоналістів — І. Кондратас, В. Ус, О. Суничук, Вахаєв, Г. Кел­лер. У своїх вимогах пов­станці домагалися скасува­н­ня каторж. режиму утрима­н­ня в таборах, зня­т­тя обмежень на листува­н­ня з родичами, зниже­н­ня терміну увʼязне­н­ня засудженим до 25-ти р., встановле­н­ня оплати праці увʼязненим на рівні з вільнона­йманими робітниками, за­провадже­н­ня 8-годин. робочого дня. За допомогою листівок, плакатів і радіоефіру (з рентґенів. апаратури сконстру­йовано радіопередавач) учасники руху спротиву намагалися донести правду про причини пов­ста­н­ня та про свої вимоги жителям навколиш. сіл. Кер-во концтабору, з яким велися пере­говори, вимагало припинити спротив і обіцяло певні по­ступки. Однак пов­станці об­стоювали необхідність зу­стрічі з вищим керівництвом СРСР. У ніч з 25 на 26 червня військ. охорона за під­тримки танків вчинила роз­праву над пов­станцями, в ході якої вбито сотні людей. Кенгір. пов­ста­н­ня описане у багатьох документал. і худож. творах, зокрема О. Солженіцина «Архипелаг ГУЛАГ» (уперше опубл. 1973 у Парижі).

Завантажити статтю