КОЦЮБИ́НСЬКЕ (1900–1941 роки — Берковець) — селище Ірпінської міської ради Київської області. Знаходиться за 18 км від Києва та за 6 км від Ірпеня. Площа 8 км2. Населе­н­ня 13 982 особи (2001, складає 144,0 % до 1989): українців — 70 %, росіян — 26 %, проживають також поляки, євреї, білоруси, вірмени. Залізнична станція Бі­личі. Засноване 1900 як хутір Берковець. 1903 по­близу нього споруджено за­лізничний полу­станок, згодом пере­будовано на станцію Біличі (за 5 км знаходилося одно­ймен­не село, яке виникло в 12 ст.). Під час воєн­них дій 1918–20 років влада неодноразово змінювалася. Від 1941 — селище міського типу із сучасною на­звою (пере­йменова­но на честь видатного українського письмен­ника М. Коцюбинського). Від 18 вере­сня 1941 до 5 листопада 1943 — під німецько-фашистською окупа­цією. 1959 меш­кало близько 5,7 тис., 1970 — 7,4 тис., 1979 — 7,6 тис., 1989 — 9,7 тис., 1999 — 10,4 тис. осіб. Нині тут працюють Білицька меблева фабрика, Білицький деревооб­робний комбінат, каменеобробний і гірничовидобувний комбінат «Біличі», Білицький завод «Тепло­звукоізоляція», завод торговельного обладна­н­ня, Київське територіальне лісо­промислове обʼ­єд­на­н­ня, під­приємства «Екмі-меблі» та «Катех-ЕЛЕКТРО». У селищі — 2 загальноосвітні школи, 3 на­вчальні заклади, музична шко­ла, дитячо-юнацька спортивна школа; Будинок культури, бібліотеки для дорослих і дітей; лікар­ня; від­діле­н­ня 2-х банків. Діють релігійні громади УПЦ КП і УПЦ МП. Функціонує футбольний клуб «Біличанка-93». Встановлено погруд­дя Т. Шевченка, барельєф М. Ко­цюбинському, памʼятники «Моло­да Укра­їна» та односельцям, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни. Тут на­вчався матеріало­знавець А. Дорош і економіст М. Швець, працював учителем педагог, дійсний член Національної академії педагогічних наук України М. Вашуленко. З Коцюбинським також повʼязані життя та діяльність фармацевта Л. Без­палько та фахівця у галузі будівництва А. Повзика.