Коцюбинське
КОЦЮБИ́НСЬКЕ (1900–1941 роки — Берковець) — селище Ірпінської міської ради Київської області. Знаходиться за 18 км від Києва та за 6 км від Ірпеня. Площа 8 км2. Населення 13 982 особи (2001, складає 144,0 % до 1989): українців — 70 %, росіян — 26 %, проживають також поляки, євреї, білоруси, вірмени. Залізнична станція Біличі. Засноване 1900 як хутір Берковець. 1903 поблизу нього споруджено залізничний полустанок, згодом перебудовано на станцію Біличі (за 5 км знаходилося однойменне село, яке виникло в 12 ст.). Під час воєнних дій 1918–20 років влада неодноразово змінювалася. Від 1941 — селище міського типу із сучасною назвою (перейменовано на честь видатного українського письменника М. Коцюбинського). Від 18 вересня 1941 до 5 листопада 1943 — під німецько-фашистською окупацією. 1959 мешкало близько 5,7 тис., 1970 — 7,4 тис., 1979 — 7,6 тис., 1989 — 9,7 тис., 1999 — 10,4 тис. осіб. Нині тут працюють Білицька меблева фабрика, Білицький деревообробний комбінат, каменеобробний і гірничовидобувний комбінат «Біличі», Білицький завод «Теплозвукоізоляція», завод торговельного обладнання, Київське територіальне лісопромислове обʼєднання, підприємства «Екмі-меблі» та «Катех-ЕЛЕКТРО». У селищі — 2 загальноосвітні школи, 3 навчальні заклади, музична школа, дитячо-юнацька спортивна школа; Будинок культури, бібліотеки для дорослих і дітей; лікарня; відділення 2-х банків. Діють релігійні громади УПЦ КП і УПЦ МП. Функціонує футбольний клуб «Біличанка-93». Встановлено погруддя Т. Шевченка, барельєф М. Коцюбинському, памʼятники «Молода Україна» та односельцям, які загинули на фронтах 2-ї світової війни. Тут навчався матеріалознавець А. Дорош і економіст М. Швець, працював учителем педагог, дійсний член Національної академії педагогічних наук України М. Вашуленко. З Коцюбинським також повʼязані життя та діяльність фармацевта Л. Безпалько та фахівця у галузі будівництва А. Повзика.

