КА́ГАН Веніамін Федорович (справж. — Беніамін Фалькович; 25. 02 (09. 03). 1869, м. Шавлі Ковен. губ., Росія, нині Шауляй, Литва — 08. 05. 1953, Москва) — математик. Доктор математики (1907) і фіз.-мат. н. (1934, без захисту дис.). Заслужений діяч науки РРФСР (1929). Сталінcька премія (1943). Державні нагороди СРСР. Від 1871 жив у Єкатеринославі (нині Дні­пропетровськ), де закін. гімназію (1887). Навч. на фіз.-мат. факультеті Новорос. університету (Одеса, 1887–89; виключ. за участь у студент. заворуше­н­нях), закін. екс­терном фіз.-мат. факультет Університету св. Володимира у Києві (1892). Працював 1897–1917 у Новорос. університеті (1898 склав магістер. іспит у С.-Петербурзі): приват-доцент, доцент кафедри чистої математики. Головний редактор журналу «Вѣстникъ опытной физики и элементарной математики» (1901–17), при якому діяло також наук. видавництво «Mathesis» (1904–18). Один із засн. приват. євр. чол. гімназії (її ін­спектор 1903–18) та Одес. вищих жін. курсів (1906), де до 1909 був секр., а 1917–19 — деканом фіз.-мат. ф-ту. 1920 в Одесі очолював наук. бюро Губерн. від­ділу нар. освіти і наук. від­діл Губерн. упр. у справах друку; брав участь у заснуван­ні Одес. фіз.-мат. ін­ституту та ІНО, де працював проф. і завідувач кафедри геометрії; видавав «Журнал чистого и прикладного знания», «Журнал Одес­ской высшей школы». Від 1922 — у Моск. університеті: проф., дійс. чл. НДІ математики та механіки, 1932–52 — засн.-завідувач кафедри диференціал. геометрії; водночас 1922–30 — засн.-завідувач кафедри вищої математики 2-го Моск. університету. Організатор і кер. семінару з вектор. й тензор. аналізу (1927–53), ред. його «Трудов…». Від 1924 також очолював від­діл точних і природн. наук. ред. БСЭ Держ­видаву СРСР (Москва), 1931 звинувач. в ідейно шкідл. спрямуван­ні статей, пів­року пере­бував в увʼязнен­ні. Наукові дослідже­н­ня присвяч. пита­н­ням основ геометрії, диференціал. геометрії, тензор. аналізу, історії та методики викла­да­н­ня математики. Як актив. популяризатор наук. доробку М. Лобачевського, К. здійснив перший систематизов. виклад його геометрії («Очеркъ геометрической системы Лобачевскаго», О., 1900), видав повне зібр. праць у 2-х т. (1946–1949), написав моно­графію «Лобачевский» (Москва; Ленин­град, 1944; 1948). Роз­вʼязав про­блему Д. Гілберта про рівновеликі багато­гран­ники (1903). У магістер. дис. «Основанія геометріи» (у 2-х т., 1904–07) подав аналіз системи аксіом власних ви­значень, роз­глянув пита­н­ня про сумісність і взаємну незалежність аксіом. 1905–17 досліджував логічні основи спец. теорії від­носності, виявив її без­посеред. звʼязок із неевклід. геометрією. Засн. тензор. диференціал.-геом. школи в СРСР. За допомогою методів тензор. аналізу роз­вивав ріманову геометрію та її узагальне­н­ня. Увів поня­т­тя суб­проектів простору (1933).