Кадочникова Лариса Валентинівна

Визначення і загальна характеристика

КА́ДОЧНИКОВА Лариса Валентинівна (30. 08. 1937, Москва) — актриса, художниця. Дочка Н. Алісової. Народний артист України (1992), РФ (2005). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1991). Орден «За заслуги» 3-го (1997) та 2-го (2007) ступ. Закін. ВДІК (Москва, 1961; викл. О. Пижова). Від­тоді — актриса театру «Соврємєн­нік» (Москва), від 1965 — Нац. театру рос. драми ім. Лесі Українки (Київ). У 1960-х рр. разом із С. Параджановим, Ю. Іл­лєнком та І. Миколайчуком брала участь у становлен­ні «київ. школи поет. кіно» — нових принципів і засобів кіномови, тісно повʼяз. з поетикою укр. фольклору. К. — інтелектуал. й емоц. актриса, яка володіє талантом від­чувати й пере­давати тонкі нюанси люд. психології. Авторка низки графіч. (зокрема «Цирк», 1969; «Карпати», «В ніч на Івана Купала»; обидві — 1971; «Дездемона», 1974; «Віктор Хара на стадіоні», 1975; «Шарлот­та з “Вишневого саду”», 1977; «Самотність», 1980; «Лариса Огудалова з “Без­при­дан­ниці”», 1982) і живопис. («Нічні ігри», 1977; «Маки», 1989; «Букет ромашок», 1992; «Любий друг», 1997; «Квіти», 2007) робіт. Персон. ви­ставки — у Києві (1995, 1997), Мюнхені, Празі (обидві — 1998), Стокгольмі, Мальме (Швеція; обидві — 1999). Видала кн. «“Белая птица”: полеты наяву и во сне» (В., 2008).

Ролі: Принцеса («Голий король» Є. Шварца), Чаклунка («Старша сестра» В. Роз­ова), Ольга Кніп­пер («Насмішкувате моє щастя» Л. Малюгіна), Лариса, Кручиніна («Без­при­дан­ниця», «Без вини винні» О. Островського), Гончарова («Остан­ні дні» М. Булгакова), Інна («Вечірнє світло» О. Арбузова), Анна Андріївна («Ревізор» М. Гоголя), Емма («Роз­луче­н­ня по-російськи» Н. Птушкіної), Філумена («Філумена Мартурано» Е. де Філіп­по), Дездемона («Отел­ло» В. Шек­спіра), Мати («Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків» Л. Берфуса); у кіно — Ліза («Василь Суриков», реж. А. Рибаков), Жозефіна («Мічман Панін», реж. М. Швейцар; обидва — 1960), Лариса («Вулиця Ньютона, будинок № 1», 1963, реж. В. Вульфович), Пидорка («Ніч напередодні Івана Купала»), Дружина («Криниця для спраглих»; обидва — 1968), Дана («Білий птах з чорною ознакою», 1971; усі — реж. Ю. Іл­лєнко), Марічка («Тіні забутих предків», 1964, реж. С. Параджанов; фільм став лауреатом низки Мкф та між­нар. премій), Дама («Хористка», 1978, реж. А. Муратов), Дружина («Злет», 1979, реж. С. Куліш), Мати («Чорна курка, або Жителі під­земного царства», 1998, реж. В. Гресь; «Під­ступи коха­н­ня», 8 серій, 2006, реж. О. Гойда; «Мати на­прокат», 2010, реж. М. Михайлов).

Літ.: Лемешева Л. Професія — актор. К., 1987; Брюховецька Л. Поетична хвиля українського кіно. К., 1989; Її ж. Лариса Кадочникова: вчора і сьогодні // Кіно-Театр. 2007. № 2; Л. Кадочникова: «Нам нужно повернуться лицом друг к другу» // День. 2007, 30 июля; Косничук Э., Ев­грашина М. Недуг у нас с Ларисой общий — любовь // Факты. 2007, 31 июля; Вергелис О. Лариса Кадочникова сегодня и всегда // ЗН. 2007, 1 сен.; Мащенко М. Лариса // КіЖ. 2007, 3 жовт.; Вергелис О. Билет на вчерашний спектакль. К., 2009; Л. Кадочникова: «В моем имени — красота полета чайки и ... обречен­ность» // Веч. вести. 2010, 1 фев.

Б. О. Куріцин

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю