Інженерно-педагогічна освіта

ІНЖЕНЕ́РНО-ПЕДАГОГІ́ЧНА ОСВІ́ТА — різновид освіти, що забезпечує під­готовку, пере­підготовку та під­вище­н­ня кваліфікації викладачів фахових і загальнотехнічних дисциплін для закладів системи до­професійної (на­вчально-виробничі комбінати, профільні класи загальноосвітніх шкіл, технічні ліцеї), професійно-технічної (вищі професійні училища, на­вчальні центри та від­діли виробничого на­вча­н­ня промислових під­приємств) та вищої професійної (вищі на­вчальні заклади 1–2 рівнів акредитації) освіти. І.-п. о. має низку специфіч. рис. По-перше, вона по­єд­нує в собі пед., інж.-тех. та вироб.-технол. компоненти. І.-п. о. роз­вивається на межі інж. та пед. освіти, при цьому є якісно новим видом знань, якому властиві взаємо­проникне­н­ня однієї галузі знань в іншу, рац. інтеграція психол.-пед. та інж.-тех. складових у під­готовці фахівця. По-друге, будучи частиною системи нар. освіти, вона повʼязана з певною галуз­зю виробництва. Взаємодія навч.-вихов. та вироб. процесів формує новий тип навч. процесу — вироб.-педагогічний. По-третє, специфіка І.-п. о. полягає у тісному взаємозвʼязку із системою профес.-тех. освіти. З одного боку, система І.-п. о. впливає (через своїх випускників) на якість під­готовки робітн. кадрів у системі профес.-тех. освіти та ефективне функціонува­н­ня цієї системи, з іншого — вона залежить від вимог навч. процесу в системі профес.-тех. освіти і повин­на по­стійно коригувати під­готовку випускників від­повід­но до її запитів.

Про­блемам роз­витку системи І.-п. о. та під­готовки інж.-пед. кадрів, зокрема істор., методол., метод., соц.-пед., психол., присвячені праці таких вчених, як С. Батишев, С. Артюх, Н. Ничкало, О. Коваленко, П. Лузан, М. Лазарев, О. Щербак та ін. Протягом усього періоду її становле­н­ня та роз­витку тривають дис­кусії щодо кваліфікац. вимог до інж.-педагога та змісту їхньої освіти. У самост. галузь ви­окремилася в 1960-х рр. у звʼязку з різким зро­ста­н­ням кількості профес.-тех. закладів. 1961 РМ УРСР ухвалила по­станову «Про подальший роз­виток і покраще­н­ня під­готовки кваліфікованих робітничих кадрів у професійно-технічних закладах Української РСР», у якій з ініціативи Міністерства вищої і серед. спец. освіти УРСР за­пропоновано організувати в тех. та с.-г. ВНЗах інж.-пед. факультети або від­діл. з під­готовки інж.-пед. працівників для ПТУ. 1970–80-і рр. стали періодом становле­н­ня І.-п. о. як специфіч. галузі освіти. На початку цього періоду домінувала концепція, згідно з якою випускник інж.-пед. спеціальності повинен бути рівно­значно під­готовленим як до багато­профіл. інж., так і до пед. діяльності. Від­повід­но до такої концепції у засвоєн­ні інж. компонента, закладеного у навч. план будь-якої інж.-пед. спеціальності, використовували досвід організації під­готовки від­повід. інж. спеціальностей, а пед. компонент під­готовки пере­бував на стадії становле­н­ня і не мав чітко ви­значеної спрямованості. Від серед. 1970-х рр. набула пошире­н­ня ін. концепція, згідно з якою пед. компонент був чітко зорієнтований на під­готовку викл. спец. і заг.-тех. дисциплін, а інж. складова була змістовою базою для навч. фахівця як викл. та методиста. Ця концепція ви­знавала пріоритет пед. складової освіти, про що свідчили й назви кваліфікації випускників, напр., «інж.-викл. електро­енергет. дисциплін». Усередині 1980-х рр. профес. навч. заклади виявилися пере­насиченими викладац. кадрами, у звʼязку з чим по­стало пита­н­ня про під­готовку комплекс. фахівця для системи профес.-тех. та вищої освіти, який міг би виконувати функції як викл. спец. дисциплін, так і майстра вироб. на­вча­н­ня. Випускники інж.-пед. спеціальностей почали отримувати кваліфікацію «інж.-педагог». Згодом у СРСР склалася дворівнева система під­готовки інж.-пед. кадрів, що перед­бачала під­готовку майстрів вироб. навч. (середня кваліфікація) в індустр.-пед. технікумах та інж.-педагогів (вища кваліфікація) в інж.-пед. ВНЗах і на інж.-пед. ф-тах тех. ВНЗів. Після прийня­т­тя Закону України «Про освіту» 1998 роз­почався новий етап роз­витку І.-п. о. За­проваджено чотирирівневу освіту, яка перед­бачала такі осв.-кваліфікац. рівні, як молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Від­булися також зміни в під­готовці інж.-педагогів, повʼязані з новими вимогами до під­готовки робітн. кадрів. Роз­виток ринку праці, поява нових робітн. професій при­звели до від­кри­т­тя на базі тех., пед. та аграр. ВНЗів нових інж.-пед. спеціальностей. Нині під­готовку фахівців інж.-пед. профілю здійснюють спеціаліз. ВНЗи 4 рівня акредитації (Укр. інж.-пед. академія, Харків; Крим. інж.-пед. університет, Сімферополь); від­повід­ні факультети ВНЗів 3–4 рівнів акредитації, зокрема Бердян., Глухів., Дрогоб., Полтав. пед. університетів, Нац. університету будівництва і архітектури, Нац. університету біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (обидва — Київ), Приазов. тех. університету (Маріуполь) та ін.; ВНЗи 1–2 рівнів акредитації (Дні­проп., Донец., Коломий., Харків. індустр.-пед. технікуми, Київ. профес.-пед., Севастоп. індустр.-пед. коледжі, Індустр.-пед. технікум Конотоп. ін­ституту Сум. університету та ін.). Сучас. етап роз­витку І.-п. о., повʼязаний із при­єд­на­н­ням України до Болон. процесу та реформува­н­ням усієї системи освіти в країні, викликав необхідність кардинал. пере­гляду складових інж.-пед. під­готовки, роз­робле­н­ня нових держ. стандартів цієї галузі освіти.

Завантажити статтю