Інженерно-педагогічна освіта

ІНЖЕНЕ́РНО-ПЕДАГОГІ́ЧНА ОСВІ́ТА – різновид освіти, що забезпечує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації викладачів фахових і загальнотехнічних дисциплін для закладів системи допрофесійної (навчально-виробничі комбінати, профільні класи загальноосвітніх шкіл, технічні ліцеї), професійно-технічної (вищі професійні училища, навчальні центри та відділи виробничого навчання промислових підприємств) та вищої професійної (вищі навчальні заклади 1–2 рівнів акредитації) освіти. І.-п. о. має низку специфіч. рис. По-перше, вона поєднує в собі пед., інж.-тех. та вироб.-технол. компоненти. І.-п. о. розвивається на межі інж. та пед. освіти, при цьому є якісно новим видом знань, якому властиві взаємопроникнення однієї галузі знань в іншу, рац. інтеграція психол.-пед. та інж.-тех. складових у підготовці фахівця. По-друге, будучи частиною системи нар. освіти, вона пов’язана з певною галуззю виробництва. Взаємодія навч.-вихов. та вироб. процесів формує новий тип навч. процесу — вироб.-педагогічний. По-третє, специфіка І.-п. о. полягає у тісному взаємозв’язку із системою профес.-тех. освіти. З одного боку, система І.-п. о. впливає (через своїх випускників) на якість підготовки робітн. кадрів у системі профес.-тех. освіти та ефективне функціонування цієї системи, з іншого — вона залежить від вимог навч. процесу в системі профес.-тех. освіти і повинна постійно коригувати підготовку випускників відповідно до її запитів.

Проблемам розвитку системи І.-п. о. та підготовки інж.-пед. кадрів, зокрема істор., методол., метод., соц.-пед., психол., присвячені праці таких вчених, як С. Батишев, С. Артюх, Н. Ничкало, О. Коваленко, П. Лузан, М. Лазарев, О. Щербак та ін. Протягом усього періоду її становлення та розвитку тривають дискусії щодо кваліфікац. вимог до інж.-педагога та змісту їхньої освіти. У самост. галузь виокремилася в 1960-х рр. у зв’язку з різким зростанням кількості профес.-тех. закладів. 1961 РМ УРСР ухвалила постанову «Про подальший розвиток і покращення підготовки кваліфікованих робітничих кадрів у професійно-технічних закладах Української РСР», у якій з ініціативи Міністерства вищої і серед. спец. освіти УРСР запропоновано організувати в тех. та с.-г. ВНЗах інж.-пед. факультети або відділ. з підготовки інж.-пед. працівників для ПТУ. 1970–80-і рр. стали періодом становлення І.-п. о. як специфіч. галузі освіти. На початку цього періоду домінувала концепція, згідно з якою випускник інж.-пед. спеціальності повинен бути рівнозначно підготовленим як до багатопрофіл. інж., так і до пед. діяльності. Відповідно до такої концепції у засвоєнні інж. компонента, закладеного у навч. план будь-якої інж.-пед. спеціальності, використовували досвід організації підготовки відповід. інж. спеціальностей, а пед. компонент підготовки перебував на стадії становлення і не мав чітко визначеної спрямованості. Від серед. 1970-х рр. набула поширення ін. концепція, згідно з якою пед. компонент був чітко зорієнтований на підготовку викл. спец. і заг.-тех. дисциплін, а інж. складова була змістовою базою для навч. фахівця як викл. та методиста. Ця концепція визнавала пріоритет пед. складової освіти, про що свідчили й назви кваліфікації випускників, напр., «інж.-викл. електроенергет. дисциплін». Усередині 1980-х рр. профес. навч. заклади виявилися перенасиченими викладац. кадрами, у зв’язку з чим постало питання про підготовку комплекс. фахівця для системи профес.-тех. та вищої освіти, який міг би виконувати функції як викл. спец. дисциплін, так і майстра вироб. навчання. Випускники інж.-пед. спеціальностей почали отримувати кваліфікацію «інж.-педагог». Згодом у СРСР склалася дворівнева система підготовки інж.-пед. кадрів, що передбачала підготовку майстрів вироб. навч. (середня кваліфікація) в індустр.-пед. технікумах та інж.-педагогів (вища кваліфікація) в інж.-пед. ВНЗах і на інж.-пед. ф-тах тех. ВНЗів. Після прийняття Закону України «Про освіту» 1998 розпочався новий етап розвитку І.-п. о. Запроваджено чотирирівневу освіту, яка передбачала такі осв.-кваліфікац. рівні, як молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Відбулися також зміни в підготовці інж.-педагогів, пов’язані з новими вимогами до підготовки робітн. кадрів. Розвиток ринку праці, поява нових робітн. професій призвели до відкриття на базі тех., пед. та аграр. ВНЗів нових інж.-пед. спеціальностей. Нині підготовку фахівців інж.-пед. профілю здійснюють спеціаліз. ВНЗи 4 рівня акредитації (Укр. інж.-пед. академія, Харків; Крим. інж.-пед. університет, Сімферополь); відповідні факультети ВНЗів 3–4 рівнів акредитації, зокрема Бердян., Глухів., Дрогоб., Полтав. пед. університетів, Нац. університету будівництва і архітектури, Нац. університету біоресурсів і природокористування України (обидва — Київ), Приазов. тех. університету (Маріуполь) та ін.; ВНЗи 1–2 рівнів акредитації (Дніпроп., Донец., Коломий., Харків. індустр.-пед. технікуми, Київ. профес.-пед., Севастоп. індустр.-пед. коледжі, Індустр.-пед. технікум Конотоп. інституту Сум. університету та ін.). Сучас. етап розвитку І.-п. о., пов’язаний із приєднанням України до Болон. процесу та реформуванням усієї системи освіти в країні, викликав необхідність кардинал. перегляду складових інж.-пед. підготовки, розроблення нових держ. стандартів цієї галузі освіти.

Літ.: Коваленко Е. Э. Методика профессионального обучения: инженерная педагогика. 2004; Тархан Л. З. Компетентностный подход в обучении инженера-педагога // Проблеми інж.-пед. освіти: Зб. наук. пр. 2005. Вип. 10; Коваленко О. Е., Брюханова Н. О., Мельниченко О. О. Теоретичні засади професійної педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів в контексті приєднання України до Болонського процесу. 2007; Бендера І. М. Інженерно-педагогічна освіта — термінологічний аспект // Проблеми інж.-пед. освіти: Зб. наук. пр. 2009. Вип. 24– 25; Брюханова Н. О. Основи педагогічного проектування в інженерно-педагогічній освіті. 2010 (усі — Харків).

О. Е. Коваленко

Розмір шрифту

Інженерно-педагогічна освіта

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті