Інтер’єр

Визначення і загальна характеристика

ІНТЕРʼЄ́Р (франц. intérieur — внутрішній) — внутрішній про­стір будинку чи окремих приміщень, обмежений меблями, устаткува­н­ням, освітлювальною арматурою, обладна­н­ням тощо; архітектурно та художньо оформлена внутрішня частина приміще­н­ня; будь-який архітектурний про­стір, що спри­ймається зсередини (інтерʼєр міста, вулиці). В образотвор. мистецтві І. — жанр, присвяч. зображен­ню внутр. оформле­н­ня приміще­н­ня. Був популярним у Нідерландах і Фландрії на­прикінці 16 — у 17 ст. (П. Санредам, Е. де Вітте — церк. І.; П. де Гог, Я. Вермер — домашні І.). У 1-й пол. 19 ст. жанр І. набув роз­витку у живописі бідермайєра (у Німеч­чині — Ґ. Керстинґ) та школи О. Венеціанова в Росії. Ві­ді­грає значну роль у картинах на побут. й істор. теми. І. облаштовують і прикрашають від­повід­но до функціонал. при­значе­н­ня споруди за допомогою оздоблювал. матеріалів (фарби, ліпле­н­ня, шпалери, синтет. плівки), меблів, декор. тканин (портьєри, килими, покривала, скатертини, серветки, текс­тил. панно, роз­писи), творів мистецтва (живописні полотна, скульптури, фрески, мозаїки, керам., фарфор., фаянс., деревʼяні та металеві вироби). Кожній епосі притаман­ні певні риси архітектури, що впливають на стиль І. В оформлен­ні культових споруд використовували роз­писи, фрески, мозаїки, скульптури, ліпнину, які є унікал. творами високого мистецтва (зокрема І. Софій. та Володимир. соборів, Андріїв. церкви у Києві). У середньовіч­чі в оздоблен­ні І. надавали пере­вагу гобеленам і килимам, якими утеплювали камʼяні замки. Мистецтво І. досягло роз­квіту в палац. арх-рі 17–19 ст., де обʼ­єд­нували парадні та житл. приміще­н­ня; виріше­н­ня І. залежало від їх функціонал. при­значе­н­ня (Батурин., Качанів., Маріїн. палаци). У палац. І. для меблів, драпірува­н­ня вікон, опорядже­н­ня стін часто використовували однакову декор. тканину (жакардову або вибійчасту), досягаючи створе­н­ня певного стилю ансамблю. І. виявляє стильові риси обʼєм. архітектури (готика, бароко, класицизм, модерн, кубізм тощо). Архіт. форми І. ви­значають заг. план та від­повід­ні кон­структивні системи (архіт. ордер в антич. спорудах; хрестовий звід на стрільчатих арках готич. соборів; метал. каркаси амер. хмарочосів з їх однотип. поверхами; «сухий» монтаж легких елементів у спорудах хай-тек тощо). В І. храмової архітектури може домінувати грандіоз. під­купол. про­стір, у палацах — анфілада; в арх-рі інтернац. стилю худож. при­йомом, що ви­значає І., став т. зв. пере­тікаючий про­стір. У сучас. арх-рі І. має функціонал. при­значе­н­ня, тому для оздобле­н­ня житл., офіс., готел., театр. та ін. приміщень використовують від­повід­ні матеріали і твори мистецтва.

Цін­ними є І. нар. архітектури України: різні регіони мають індивід. І. житла. Декор. тканини, що від­різняються у регіонах кольором, композицією, орнаментом, технікою викона­н­ня, за­стосовували в І. нар. житла України, напр., у с. Космач Косів. р-ну домінує помаранчева гама, у смт Ворохта (обидва — Івано-Фр. обл.) — зелена з чорним і блакит. кольорами. Регіон. особливості по­значилися на техніці викона­н­ня, композиції, колір. рішен­ні килимів: на Полтавщині пере­важали техніка кру­гля­н­ня та рослин. орнамент; на Поділ­лі — статична композиція «вазонів» або геом. зірок, виконаних лічил. технікою; на Гуцульщині — лічил. техніка, геом. орнамент. Важливим елементом І. укр. нар. житла є ткані (кролевец., богуслав., поліс., гуцул. тощо) або вишиті (поширені майже в усіх регіонах України) рушники з яскравим ріше­н­ням композиції, орнаменту, кольору, техніки викона­н­ня; скатертини, покривала (рядна — на Київщині, Поліс­сі; верети — на Буковині, Гуцульщині; ліжники — на Гуцульщині). Великий асортимент декор. текс­тилю створює непо­втор. високохудож. ансамбль нар. І.

Літ.: Самойлович В. Народна творчість в архітектурі сільського житла. К., 1961; Соколова Т. М. Очерки по истории художествен­ной мебели XV–XIX веков. Ленин­град, 1967; Жоголь Л. Тканини в інтерʼєрі. К., 1968; Каракис И. М. Интерьеры обществен­ных зданий Украины. К., 1975; Кусько Г. Гобелени в інтерʼєрі // ОМ. 1981. № 1; Жоголь Л. Декоративно-прикладное искус­ство в современ­ном интерьере. К., 1986; Соловьев Н. К. История современ­ного интерьера. Москва, 2004; Никорак О. Українська народна тканина. Типологія, локалізація, художні особливості. Л., 2004.

Л. Є. Жоголь

Інтерʼєр народного житла (І. н. ж.). Організація внутр. простору укр. хати характеризувалася по­всюд. типол. єд­ністю. Сакрал. центром була піч, яка за­ймала внутр. кут хати з одного боку від вхід. дверей, а пічним отвором обернена до по­здовж. фасад. стіни. Укр. піч за формою димовивід. при­строю — комином, роз­ташованого над припічком, пред­ставлена лів­обереж., прав­обереж. і лемків. типами. Піч лів­обереж. типу будували з комином, стінки якого ставили на рівень припічка так, що він мав ви­гляд за­глибленого май­данчика. У печі прав­обереж. типу був комин у формі усіченої призми (у ви­гляді вільно нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша). Піч лемків. типу, крім оберненого устя до причілк. стіни, будували з комином своєрід. форми — коротка частина у ви­гляді усіченої призми нависала над припічком, а по­здовжня — зʼ­єд­нувалася із сінеш. стіною, в якій був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі робили пере­важно з глиносоломи, у поліс. та карпат. житлі поширені опічки з дерева, на Пд. та Закарпат­ті — з природ. каменю, пізніше — з цегли. Подібний тип І. н. ж. охоплює широкий ареал прикордон. з Україною пд.-зх. р-нів РФ, Білорусі, Кубан. і Твер. обл., Донщини, Молдови, а також сх. р-нів країн Балтики, Польщі, Карелії. В однокамер. бідняц. поліс. та карпат. хатах до поч. 20 ст. побутував архаїч. тип курної печі, дим від якої виходив просто в хату. Для його виведе­н­ня в житлі карпат. горян чи поліщуків над піччю або над дверима у стелі робили спец. отвір із засувкою, яку від­кривали в разі потреби. На Поліс­сі до 1920-х рр. для освітле­н­ня лучинами користувалися архаїч. спец. при­строєм, який називали «посвіт» або «лучник», «світак», «світач», «світильник», «светло», «лучина» і встановлювали біля лави проти печі. Зі стелі, в якій залишали отвір, над палаючими лучинами спускали трубу — в давні часи з довбаного стовбура дерева, на поч. 20 ст. — у ви­гляді плетеного з хмизу коша або полотняного мішка, обмазаного глиною. Символічне осмисле­н­ня печі мало позит. і негат. характер. Як місце роз­ташува­н­ня домаш. вогнища та приготува­н­ня їжі піч уособлювала ідею житла, наповн. благополуч­чям і добробутом. До печі, як живої істоти, зверталися за допомогою в справі приготува­н­ня ритуал.-обряд. страв (хліба, калачів, короваю, каші та ін.); засватана дівчина торкалася печі в день «печо­глядин»; сакрал. був на Святвечір процес добува­н­ня господинею першого вогню; у Новорічну ніч, на Василя, гуцули від­значали «свято печі», коли «піч йшла в танець — вона ся від­давала». Наявність від­критого до­ступу до зовн. простору через димар могла сприяти проникнен­ню негат. міфол. істот та над­природ. сил (чортів, вовкулаків, від­ьом, душ мерців, хвороб, блискавки тощо). Комин печі, як і двері та вікна, намагалися захистити нанес. фарбами символіч. знаками — оберегами. Найбільшого символіч. статусу серед хатніх роз­писів 19 ст. мали роз­міщені на печі (на комині, навкруги отвору, на припічку, у запічку) та на грубі. Естет. осмисле­н­ня природи зумовлювало зонал. варіативність у колористиці настін. живопису інтерʼєру укр. хати. Із впровадже­н­ням християнства по діагоналі від печі облаштовували парад. кут, що мав назву «покуть», «червоний кут», «святий вугол», «божній кут». На його стіни чіпляли ікони (іноді й лампадку), прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зі­л­лям і квітами. У Лів­обереж. Україні для встановле­н­ня ікон виготовляли спец. полички, заможні селяни замовляли іконостаси. На покуті під образами садовили почесних гостей, молодих на весіл­лі; головою до покутя клали на лаві небіжчика; на Святвечір встановлювали Дідуха, на Зелені свята — клеча­н­ня та свячену вербу; зберігали стрітен. свічку «громичную» від грому та «страсну», вогнем якої писали хрест на сволоці, «щоб лиха нечисть хату минала» тощо. За характером роз­ташува­н­ня образів у червоному куті (в один ряд уздовж причілк. стіни на Поділ­лі, вздовж чільної і причілк. стін на Полтавщині, багаторядно в куті на Слобожанщині та Чернігівщині, парно у Карпатах), прикріпле­н­ня їх до стіни (більшість тер. України), встановле­н­ня на божникових поличках (Лів­обереж­жя) або в кіотах (Чернігівщина), оздобле­н­ня рушниками (Київщина, Лів­обереж­жя), квітами та мальов. орнаментом (Прав­обереж­жя) проявлялася варіативність інтерʼєр. простору. Під божником уздовж причілк. стіни ставили стіл. У житлі бойків, лемків та закарп. верховинців часто (у подолян — спорадично) функції столу виконувала скриня. Біля столу попід причілк. та чільною (тильною) стінами ставили пере­важно нерухомі довгі деревʼяні лави, які на свята прикрашали домо­тканими ряднами; із зовн. боку столу — маленьку пере­носну лавку — ослін. Ліворуч від столу вздовж причілк. стіни ставили скриню (від­мін­на за формою та засобами оздобле­н­ня у різних регіонах України), у якій зберігали одяг, прикраси, сувої тканин, рушники, цінні папери. Уздовж тильної стіни хати про­стір між піччю та причілк. стіною заповнювали деревʼяним помостом, припіднятим на стовпчиках на рівень лежанки печі. Удень його використовували для хатніх робіт, уночі — як спал. місце. У житлі Волин. Поліс­ся літнє спал. місце іноді влаштовували в сінях біля тильної стіни. У кутку, протилеж. печі, біля дверей і над ними, проти челюстей печі встановлювали деревʼяні полички або шафку для посуду, вздовж чільної стіни над вікнами проти печі — полицю для хатнього начи­н­ня та хліба. Локал. своєрідності поліс. та карпат. інтерʼєрам надавала наявність системи жердок (на більшості тер. України однієї чи двох): по­здовжні і поперечні жердки-полиці, жердка-пере­кладина для плете­н­ня постолів, личаків, рогож, жердка для під­вішува­н­ня кросен ткац. вер­стата, жердка-сушарка біля печі та суцільно поширені жердки-вішаки над під­логою. Житл. приміще­н­ня традиц. укр. хати мало, як правило, не менше трьох вікон. У чільній стіні — два: проти печі та столу, третє — у причілк. стіні. У курних хатах Поліс­ся та Карпат майже до поч. 20 ст. зберігали традицію влаштува­н­ня волокових вікон (вузьких наскріз. отворів у стіні, які закривали деревʼяними засувками). Глиняну долівку традиційно покривали соломою, осокою, лікув. травами, квітами. Великого значе­н­ня надавали й ін. елементам у хаті — порогу, який зарубували на Святвечір, «щоб звір не міг пере­скочити», на ньому дівчата ворожили би­т­тям ложок на Голодну кутю. Не менш важливою ознакою, ніж функціонал. взаєморозподіл та взаєморозташува­н­ня окремих частин внутр. простору хати, була їхня роль в обряд.-календар. циклі сільс. родини та характер роз­ташува­н­ня обряд. символів, ужитк. і семант. значе­н­ня предметів щоден. та святк. вжитку, умеблюва­н­ня, оздобле­н­ня. Особливе місце у ритуал.-обряд. дійствах за­ймали під­лога (зокрема у ворожі­н­нях, замовля­н­нях, у нанесен­ні обряд.-магіч. знаків), вікна, двері, сволок, стіл, скриня. За способом жит­тєдіяльності, організації простору, роз­ташува­н­ня хатнього начи­н­ня, його вжитку І. н. ж. виявляє глибокі заг.-нац. традиції європ. типу цивілізації, однак низка ознак свідчить про залишки сх. традицій, які мали місце в культурі укр. селян: щоден­ну їжу вживали на низькому ослінчику, сидячи перед ним навпочіпки на земляній долівці, або на під­лозі; святк. — на столі чи скрині, сидячи на лаві; почес. гостей садили на стілець, крісло. Це свідчить про бінарність світо­гляд. уявлень українців (одночасне спів­існува­н­ня язичн. і християн.) та належність укр. традиц. культури до європ. цивілізації, проявляючи при цьому істор. взаємозвʼязки з культур. традиціями ін. народів. Разом із тим на тлі заг.-нац. однотипності у формуван­ні простору житл. частини та його обживан­ні яскраво проявляється ареал.-локал. роз­маї­т­тя — багатство варіатив. проявів укр. традиції. Літ.: Шероцкий К. Художествен­ное убранство дома в прошлом и настоящем // Очерки по истории декоративного искус­ства Украины. К., 1914; Добрянська І. О. Хатні роз­писи українців Західних Карпат // Мат. з етно­графії та худож. промислу. К., 1954. Вип. 1; Косміна Т. В. Сільське житло Поді­л­ля кінця ХІХ — початку ХХ ст.: Істор.-етногр. дослідж. К., 1980; Кіщук Т. П. Інтерʼєр житла // Бойківщина: Істор.-етногр. дослідж. К., 1983; Таранушенко С. Житло на Слобожанщині // Зап. НТШ. 1995. Т. 230; Сивак В., Саполига М. Інтерʼєр житла. Традиційні меблі // Лемківщина. Л., 1999. Т. 1; Космина Т. В. Интерьер жилого дома // Украинцы. Москва, 2000; Байбурин А. Жилище в обрядах и пред­ставлениях восточных славян. Москва, 2005; Косміна Т. Інтерʼєр // Історія укр. культури: У 5 т. К., 2008. Т. 4. Кн. 1.

Т. В. Косміна

І. тварин — внутр. будова органів і тканин; біо­хім. та фізіол. особливості організму тварин, повʼяз. з інтенсивністю обмін. процесів, захис. функціями, а у с.-г. тварин — ще й з їхньою продуктивністю та племін. якостями. Вче­н­ня про І. тварин досліджує також взаємодію внутр. органів і тканин, їхню змін­ність і спадковість. Продуктивність с.-г. тварин ви­вчають у взаємозвʼязку особливостей організму з його змінами під впливом довкі­л­ля та з віком. Зокрема науковці довели залежність яйценосності від складу крові, молочності — від форм і особливостей фізіол. функції молоч. залози корів та ін. Дослідж. І. тварин допомагають удосконалювати породи с.-г. тварин, які вже існують, та виводити нові — продуктивніші.

О. А. Бенчук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю