Інтерпол

Визначення і загальна характеристика

ІНТЕРПО́Л (скорочено від англ. International Criminal Police Organization) — між­народна організація кримінальної поліції. Необхідність у створен­ні такого органу стала очевид. на поч. 20 ст. і була повʼязана зі зро­ста­н­ням інтернаціоналізації злочин­ності. Ідею його створе­н­ня вперше висловлено на 1-му Кон­гресі кримінал. поліції 1914, однак 1-а світова війна завадила її реалізувати. 1923 на 2-му Кон­гресі кримінал. поліції було створ. Між­нар. комісію кримінал. поліції з центром у Відні (її чл. стали 17 держав, пере­важно європ.). 1956 ухвалено чин­ний статут І., його місцеперебува­н­ням ви­значено Париж (1989 штаб-квартиру пере­несено до м. Ліон, Франція). Осн. зав­да­н­ня: забезпече­н­ня широкої взаємодії всіх органів кримінал. поліції в рамках чин­ного законодавства держав-чл. і Заг. декларації прав людини 1948; створе­н­ня і роз­виток установ для запобіга­н­ня злочин­ності та боротьби з нею; своєчасне попередже­н­ня нац. служб про можливість вчине­н­ня злочинів і на­да­н­ня допомоги у викрит­ті й роз­шуку злочинців; ко­ординація між­нар. роз­шуку злочинців, пі­до­зрюваних, осіб, які зникли без­вісти, та викрадених цін­ностей. І. діє пере­важно у сферах боротьби з торгівлею наркотиками, від­мива­н­ням (легалізацією) доходів, отриманих незакон. шляхом, між­нар. тероризмом, фальшивомонетництвом, крадіжками творів мистецтва, злочин­ністю неповнолітніх. При цьому гол. принципом діяльності організації є категорична заборона втруча­н­ня у внутр. справи держав. Фінанс. ресурси організації складаються з грош. внесків держав-чл., пожертв, дарунків, субсидій, дотацій тощо. Може консультуватися з між­нар. і нац. організаціями з усіх питань, що належать до її компетенції. І. має бл. 670 територ. організацій. Найвищий пленар. орган — Ген. асамблея у складі пред­ставників усіх держав-чл. (у роботі також можуть брати участь спо­стерігачі від ін. держав та між­нар. організацій). По­стій. робочим органом є ген. секретаріат на чолі з ген. секретарем. Сесії Ген. асамблеї проводять щороку, її ріше­н­ня з організац. і процедур. питань обовʼязкові для викона­н­ня, а резолюції на адресу поліцей. органів — рекомендаційні. Пред­ставники держав-чл. регулярно проводять регіон. конференції. У період між сесіями Ген. асамблеї функції найвищого адм. органу здійснює виконком, що складається з обраних Ген. асамблеєю президента (строком на 4 р.), 3-х віце-президентів (на 3 р.), які пред­ставляють різні країни та континенти, і 9-ти делегатів. Президент виконкому фактично є главою всієї організації і керує її діяльністю між сесіями Ген. асамблеї. Засі­да­н­ня виконкому проводять раз на рік, усі ріше­н­ня ухвалюють про­стою більшістю голосів. 1987 у складі ген. секретаріату створ. Європ. секретаріат для виріше­н­ня регіон. про­блем боротьби з незакон. торгівлею наркотиками на континенті та ін. злочинами і вдосконале­н­ня спів­праці поліцейських держав Європи. Особл. місце у системі органів упр. посідають Нац. центр. бюро І., організовані у структурі поліцей. служби кожної держави-члена. Вони не здійснюють самост. оперативно-роз­шук. діяльність, а лише забезпечують обмін необхід. інформацією. У практиці І. ви­окремлюють 3 види роз­шуку: звич., терміновий і змішаний. Важливим досягне­н­ням І. стало укладе­н­ня та веде­н­ня Картотеки між­нар. злочинів і злочинців. Україна вступила до І. 1992.

Б. І. Гуменюк, О. В. Задорожній

Завантажити статтю