ІНТЕРПРЕТА́ЦІЯ (лат. interpretatio, від interpreter — роз­ʼяснюю, пере­кладаю) — зображе­н­ня, дешифрува­н­ня чи моделюва­н­ня однієї системи (текс­ту, твору, подій, фактів життя) в іншій — конкретніше ви­значеній, зро­зумілішій чи загально­прийнятій. У мистецтві І. — форма пере­дава­н­ня, від­творе­н­ня худож. явища; характерне викона­н­ня літ., муз., театр. текс­тів: так реалізується спів­участь виконавця у створен­ні можливих варіантів пере­дачі змісту текс­ту. У сучас. логіці та методології науки І. є побудовою систем обʼєктів, які складають предметну обл. значень базових термінів досліджув. теорії та від­повід­ають вимогам істин­ності її положень. І. здійснюють шляхом ізоморф. від­ображе­н­ня елементів вихід. теорії в елементах іншої, змістовно фіксов. системи, що реалізує аксіоми (чи принципи) теорії, має спіл. з нею структуру. Таких систем може бути багато. Окрему реалізацію аксіом теорії, ви­браної з множини її І., називають моделлю. І. — процедура, зворотна формалізації. І. є семантичною, якщо її здійснюють у межах формалізов. виразів теорії; полягає у знаходжен­ні таких їхніх значень, за яких вони пере­творюються на істин­ні твердже­н­ня. І. є емпіричною, якщо від­бувається шляхом пере­веде­н­ня теор. висловлювань у фактологічні, що потребує операціоналізації понять та їхнього зі­ставле­н­ня з результатами вимірювань емпірич. обʼєктів теорії. І. посилює пі­знавал. цін­ність теор. систем і, зводячи абстрактні терміни до конкретних, від­криває шлях до пере­вірки положень досліджув. теорії.