Інформаційно-пошукові системи
Визначення і загальна характеристика
ІНФОРМАЦІ́ЙНО-ПОШУКО́ВІ СИСТЕ́МИ — автоматизовані системи, призначені для зібрання, пошуку, оброблення, збереження та видавання інформації за допомогою технічних засобів. До них належать: інформ. масиви (бази і банки даних, інтернет-системи), носії інформації (магнітні, оптичні тощо), програмне й тех. забезпечення. Первісно їх застосовували для впорядкування інформ. потоків (термін «інформ. пошук» використовують від 1950-х рр.), полегшення доступу до книг, журналів та ін. документів у архівах, картотеках, б-ках держ. установ, наук. і навч. закладів, публіч. б-ках тощо, знач. поширення І.-п. с. набули у процесі комп’ютеризації суспільства, зокрема зі створенням мережі Інтернет. Основу І.-п. с. становлять інформ. моделі, що описують і регламентують інформацію за допомогою певних алгоритмів і процедур. Залежно від характеру інформації розрізняють документогр. (містять бібліогр. описи, реферати статей, ключові слова із журналів, наук. збірників, монографій, патентів та ін.), фактогр. (уніфіков. фактогр. відомості про предметні об’єкти) та інтегров. І.-п. с. Прикладами конкрет. документогр. І.-п. с. є покажчики у книгах, бібліотечні каталоги, фактогр. — телефонні довідники, адресні книги, каталоги виробів. Методи інформ. пошуку: адресний (за суто формал. ознаками, вказаними у запиті), семантич. (за значенням), документал. (поділяється на бібліотеч. і бібліогр.), фактогр. (документально-фактогр. і фактологічний). Для його здійснення користувач формує інформ. запит, відповідно до якого І.-п. с. переглядає всі доступні інформ. одиниці і відбирає документи, що відповідають запиту. Ефективність І.-п. с. оцінюють за пошук. відповідністю — часткою відповід. документів, відібраних за запитом, пошук. якістю — часткою отриманих системою відповід. запиту документів серед заг. числа документів у збірці, та швидкістю дії. Пошук в Інтернеті здійснюють пошук. сервери. Використовуючи їх, можна подати запит, у відповідь на який сервер видає список посилань (адреси) на електронні джерела, при цьому кожна адреса відіграє роль гіперпосилання, активізуючи яке, можна відкрити відповідну сторінку. За принципом дії розрізняють пошук. каталоги й індекси. Каталоги таких серверів — темат. рубрикатор верхнього рівня, індекси працюють як абеткові вказівники (запит роблять у полі пошуку у вигляді послідовності ключових слів, що відповідають змісту необхід. інформації). Нині найвідомішим міжнар. пошук. сервером в Інтернеті є «Google» (станом на 2011 — 84,6 % запитів), укр. — «Мета» (засн. 1998 у Нац. тех. університеті «Харків. політех. інститут», підтримує укр., рос., англ. морфологію). Окрім наук. і пізнавал. функцій, І.-п. с. мають велике практичне значення, зокрема в оперативно-розшук. діяльності. І.-п. с. органів внутр. справ поділяють на картк. обліки осіб, подій і фактів та автоматизов. банки даних оперативно-розшук. й профілакт. призначення. Вони містять дані про осіб, які скоїли злочини, оголошені в розшук, визнані судами особливо небезпеч. рецидивістами та ін., нерозкриті злочини, викрадені, нерозшукані, вилучені предмети та речі, зброю, автотранспорт, предмети антикваріату тощо. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) гарантує законність, достовірність та надійність захисту інформації від несанкціонов. доступу — за надання і розголошення оперативно-розшук. інформації особи, яким ця інформація була довірена у служб. справах, несуть відповідальність згідно з законодавством. Відомості, що стосуються особистого життя людини і не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, вилучають з І.-п. с.