Інфраструктура

Визначення і загальна характеристика

ІНФРАСТРУКТУ́РА (від інфра… і структура) — сукупність специфічних форм, методів і процесів, а також різноманітних споруд та комунікацій, що забезпечують загальні умови і нормальне функціонува­н­ня економічної, соціальної, екологічної та інших галузей жит­тєдіяльності су­спільства, його від­творе­н­ня і роз­виток. Ці умови створюються комплексом галузей економіки, системою тех.-технол., організац., соц., комунікац. взаємозвʼязків усіх елементів І. Термін «І.» в екон. та геогр. літературі вживають від кін. 1940-х рр. До І. належать галузі та види діяльності, що обслуговують як вироб., так і невироб. сфери економіки (транс­порт, звʼязок, енергетика, комунал. госп-во, водопо­стача­н­ня, торгівля, освіта, охорона здоровʼя, кредитно-банків. система тощо), а також допомагають при­скорити оборот товарів, капіталів, усіх цін­ностей, збільшити обсяги виробництва завдяки ефектив. викори­стан­ню наук.-тех. досягнень, людського та природно-ресурс. потенціалів. Завдяки випереджувал. інвестуван­ню інфра­структур. галузей в остан­ні десятилі­т­тя роз­винуті країни змогли пере­бороти від­става­н­ня І. від власне виробництва, від­булася т. зв. сервізація економіки — зро­ста­н­ня у ній ролі сфери послуг та інтелектуал. капіталу. Осн. зав­да­н­ня І. — сприя­н­ня роз­виткові нар. господарства, інтеграції вироб-в, зро­стан­ню добробуту населе­н­ня.

Від­повід­но до при­значе­н­ня у су­спільстві й економіці роз­різняють вироб. та соц. (також виділяють регіон., ін­новац. тощо) І. Такий умов. поділ повʼязаний з тим, що низка галузей і вироб-в економіки обслуговують як потреби під­приємств (орг-цій, установ, компаній), так і населе­н­ня. До вироб. І. належать під­роз­діли під­приємства, які не беруть без­посеред. участі у створен­ні профіл. продукції, але своєю діяльністю забезпечують необхідні умови для роботи осн. вироб. цехів (допоміжні і обслуговуючі цехи, дільниці й господарства, комунікац. мережі, засоби збира­н­ня та обробле­н­ня інформації, природо­охорон­ні споруди, склади та ін.), а також інжиніринг, матер.-тех. забезпече­н­ня, оптова торгівля тощо. Соц. І. забезпечує соц.-побут. і культ.-осв. потреби працівників під­приємства (громад. харчува­н­ня, спорт., освітні, культури й від­починку заклади, установи охорони здоровʼя, житл.-комунал. госп-во). Особливе місце тут посідають установи соц. захисту насел. (інваліди, особи, які проходять соц. реабілітацію тощо). Крім того, важливою складовою інфра­структур. системи є інформац. І., що забезпечує зберіга­н­ня та пере­дава­н­ня накопиченої вироб., наук., соц., екол. та ін. інформації.

За сучас. умов господарюва­н­ня у сфері тех. обслуговува­н­ня виробництва на різногалуз. під­приємствах працюють бл. 50 % від заг. кількості персоналу. Це зумовлено не лише знач. обсягами робіт із обслуговува­н­ня осн. виробництва, а й складним процесом механізації допоміж. операцій. Зро­ста­н­ня ролі та значе­н­ня вироб. І. пояснюється тим, що під­вище­н­ня рівня механізації та автоматизації вироб. процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджува­н­ня устаткува­н­ня, потребує роз­шире­н­ня номенклатури інструменту, оснастки та при­стосувань; пере­хід до нових технологій та інтенсифікація технол. режимів роботи устаткува­н­ня під­вищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії; ускладне­н­ня вироб. процесів і по­глибле­н­ня внутр.-вироб. звʼязків між під­роз­ділами збільшують обсяги робіт із транс­портува­н­ня вантажів; навантаже­н­ня на комунікац. мережі та природо­охорон­ні споруди по­стійно зростають. Для досягне­н­ня високих вироб.-госп. результатів важливо сформувати соц. І., яка б активно функціонувала, — комфортне соц. середовище, сприятливий психол. клімат у трудовому колективі й соц. мотивація праці. Усе це без­посередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності під­приємства. Успішне господарюва­н­ня у ринк. умовах забезпечується збалансов. роз­витком осн. виробництва та вироб. і соц. І. під­приємства. Значне місце у сучас. роз­виненій економіці за­ймає І., повʼязана із функціями держ. регулюва­н­ня економіки (зокрема ін­ституції, механізми регулюва­н­ня зайнятості та ринку праці), а також із ступенем участі та роллю держави у наук.-тех. роз­витку, у захисті насел. від природ., техноген. та ін. аварій і катаклізмів.

Літ.: Говорин А. А. Инфра­структура современ­ного пред­принимательства: про­блемы теории и практики. Москва, 1999; Бєлявцев М. І., Шестопалова Л. В. Інфра­структура товарного ринку. К., 2005; Кузнецов А. И. Инфра­структура. Геоэкономический подход. Москва, 2007.

О. В. Савченко

Інфра­структура військова

Інфра­структура військова (І. в.) — система стаціонарних обʼєктів та споруд, що забезпечують поточну військову діяльність (бо­йову й оперативну під­готовку), стратегічне роз­горта­н­ня Збройних Сил, веде­н­ня воєн­них дій і здійсне­н­ня військової мобілізації. Поня­т­тя «інфра­структура» почали використовувати в економіці країн Заходу на­прикінці 1940-х рр. на по­значе­н­ня комплексу під­приємств, споруд і заходів, що забезпечують функціонува­н­ня промисловості й с. господарства, згодом воно набуло пошире­н­ня і у воєн­но-екон. сенсі. І. в. країн НАТО обʼ­єд­нує пункти упр., ракетні позиції, аеро­дроми, системи звʼязку, сховища боє­припасів і паливно-мастил. матеріалів, військ.-мор. бази, полігони, трубо­проводи, залізниці й ін. споруди, які належать до оператив. облаштува­н­ня театрів воєн. дій. Зарубіж. досвід веде­н­ня локал. війн і зброй. конфліктів кін. 20 — поч. 21 ст. засвідчив вагомість і роль заходів, повʼязаних зі створе­н­ням і роз­витком І. в., зокрема для проведе­н­ня операції «Буря в пустелі» (1991) країни-учасники коаліції (США і союзники) більше місяця працювали над налагодже­н­ням взаємодії різних систем забезпече­н­ня як у р-ні конфлікту, так і на транс­порт. комунікаціях (з цією метою залучено значні людські, фінанс., матеріал.-тех. ресурси).

Після здобу­т­тя незалежності України 1991 упорядковано системи функціонува­н­ня І. в., зокрема скорочено чисельність її обʼєктів, змінено режим їхньої госп. діяльності, пере­дано звільнені від поточ. військ. потреб обʼєкти у нар. госп-во та ін. Складовими І. в. України є бо­йова, тилова, вироб.-тех., науково-освітня і соц. інфра­структури. До бо­йової інфра­структури належать обʼєкти та комунікації, які беруть без­посередню участь в оператив. і бо­йовій під­готовці й воєн. діях: пункти та системи бо­йового упр., ракетні позиції, аеро­дроми ВПС, бази військ.-мор. сил, полігони для бо­йової під­готовки тощо; до тилової — обʼєкти і комунікації, при­знач. для тилового забезпече­н­ня ЗС у мирний та воєн. час: бази й сховища матеріал.-тех. засобів різноманіт. при­значе­н­ня, організації і під­роз­діли з їхнього транс­портува­н­ня та ін.; до вироб.-тех. — обʼєкти, які у мирний і воєн. час виробляють матеріал.-тех. продукцію для ЗС або надають повʼязані з цим послуги: під­приємства і організації буд. матеріалів і буд.-монтаж. робіт, ремонту озброє­н­ня та військ. техніки, с.-г. під­приємства із забезпече­н­ня військ продовольством тощо; до науково-освіт. — наук. установи, навч. заклади й наук. під­роз­діли у них, які здійснюють наук. дослідж. та кон­структор. роз­робле­н­ня і під­готовку кадрів для ЗС: Нац. університет оборони України, Центр. НДІ озброє­н­ня і військ. техніки ЗС України та ін.; до соц. — установи і заклади, що надають послуги військовослужбовцям ЗС та чл. їхніх родин: шпиталі, санаторії, будинки від­починку, турист. бази, магазини, їдальні, військ. м-ка тощо. У повсякден. практиці до тилової інфра­структури інколи від­носять обʼєкти вироб.-тех. і соц. інфра­структур.

Літ.: Журавлев А. А., Хомченко Н. И. Про­блемы соз­дания и совершенствования воен­ной инфра­структуры Рос­сии // Воен. мысль. 1993. № 3; Біла книга 2005: оборон­на політика України. К., 2006; Department of Defense Dictionary of Military and Associated Terms // Defense Technical Information Center. 2010, 8 Nov.

В. Й. Ольшевський, І. В. Барановська

Інфра­структура екологічна

Інфра­структура екологічна (І. е.) — комплекс природних територій, природно-антропоген­них і штучних споруд та технологічних систем, що забезпечує умови довготривалого під­трима­н­ня й від­новле­н­ня високо­якісного середовища життя людини. Здорове, високо­якісне середовище життя є осн. фактором у задоволен­ні першочерг. та ін. потреб людини, під­вищен­ні якості життя, формуван­ні гармоніч. соц. середовища. Середовище життя — це динамічна соц.-екол. (геосоц.) система природ., природно-антропоген., техноген., соц.-психол. і соц.-екон. чин­ників, які взаємодіють між собою та з людиною, позитивно чи негативно впливаючи на неї. Тому створе­н­ня динаміч., здорової та стійкої І. е. повин­но бути гол. напрямом усієї діяльності у містах і на всіх тер. країн, метою містобудува­н­ня.

Дослідже­н­ня у галузі І. е. присвячено праці М. Реймерса (формулюва­н­ня поня­т­тя; екологізація діяльності та потреб; екол. права та обовʼязки жит.; адаптивна геосоц. система), О. Тетіора (зміст І. е.; екологізація діяльності та потреб; екол. права та обовʼязки жит.; основи створе­н­ня екол. міста з високо­якіс. середовищем життя), В. Владимирова (екол. каркас і коридори), M. Вак­кернаґеля («екол. слід»), Ф. Беркеса, Л. Ґундерсона (адаптивна геосоц. система), А. Ісаченка, В. Бокова (ландшафти, що охороняються), Р. Реґістера, Ванґа Русонґа (основи створе­н­ня екол. міста з високо­якіс. середовищем життя).

І. е. є під­системою соц.-екол. системи та може бути стійкою («пружною»), нескінчен­но довго зберігати середовище життя, або не­стійкою, допускати негативні зміни характеристик середовища життя. Пружність І. е. та середовища життя — це їхня здатність витримувати зовн. і внутр. впливи без змін осн. функцій. Адаптивна здатність природ. компонента І. е. та середовища життя повʼязана, як правило, зі збереже­н­ням екологічно об­ґрунтов. обʼєму природи, з генет. і біол. різномані­т­тям. Адаптивна здатність їхнього соц. компонента залежить від низки соц. факторів, зокрема рівноправності, задоволе­н­ня потреб, швидкого реагува­н­ня. Її важко під­тримувати, оскільки в світі зберігається матеріал. нерівність, бідність, злочин­ність; необхідна одній людині площа природ. тер. для задоволе­н­ня її потреб («екол. слід») різниться прибл. у 10 разів для жит. бідних і багатих країн. Широка І. е., що зберігає середовище життя людини, містить: екологічно об­ґрунтов. обʼєм компонентів природ. ландшафтів (атмо­сфера, літо­сфера, гідро­сфера, біо­сфера); екологічно об­ґрунтов. комплекс усіх видів тер., що охороняються (заповід­ники, заказники, нац. і природні парки тощо); екол. каркас природ., культур. і штуч. тер. з екол. зонува­н­ням та екол. коридорами; екол. поселе­н­ня, які задовольняють потреби жит.; природозберігаючі та природо­охорон­ні будівлі і споруди; гармонійне, здорове та красиве архіт.-ландшафтне середовище міста; екол., маловід­ходні, «мʼякі» міські та сільські технології, системи енергетики, транс­порту, водопо­стача­н­ня, видале­н­ня від­ходів; споруди, під­приємства, які попереджують та ліквідують не­сприятливі явища природи та соц. дис­комфорту, регулюють екол. ситуації (моніторинг, упр. якістю середовища, очище­н­ня тощо).

До І. е. входять елементи традиц. інфра­структури за умови їхньої глибокої та систем. екологізації: системи видобува­н­ня та по­стача­н­ня ресурсів; системи видале­н­ня й утилізації від­ходів; системи на­да­н­ня матеріалів (окрім корис. копалин) і умов для пере­бігу вироб. процесів (вода, повітря, температура, тиск, вібрація тощо); будівлі та інж. споруди, транс­портери, склади та ін. засоби, що забезпечують вироб. процеси; енергетика, транс­порт, звʼязок, шляхи тощо.

Глибока екологізація компонентів інфра­структури — це ієрарх. система (від глобал. до локальної) знань, заходів і рішень зі збереже­н­ня середовища життя, під­трима­н­ня екол. рівноваги, скороче­н­ня негатив. впливів людської діяльності на природне середовище та по­ступового пере­ходу до позитив. взаємодії, спрямованої на збереже­н­ня та від­новле­н­ня природи і середовища життя, з викори­ста­н­ням природозберігаючих і природовід­новлювал. методів господарюва­н­ня, з під­вище­н­ням ефективності викори­ста­н­ня ресурсів і пере­важ. спожива­н­ням від­новлювал. ресурсів. Для цього слід системно досліджувати такі обʼєкти глибокої екологізації: всі компоненти порушених природ. ландшафтів (атмо­сфера, літо­сфера, гідро­сфера, біо­сфера); комплекс природ. територій, що охороняються; всі напрями людської діяльності — архітектура, будівництво, пром-сть, енергетика, транс­порт, водопо­стача­н­ня, видале­н­ня та пере­робле­н­ня від­ходів; природозахисні будівлі і споруди; на­йоптимальніші системи будівель та інтелектуал. будівлі; архіт.-ландшафтне та етнічне середовище міста; система моніторингу, упр. якістю середовища, система очище­н­ня; соц.-психол. і соц.-екон. середовище; екол. задоволе­н­ня першочерг. та всіх ін. жит­тєвих потреб.

Літ.: Реймерс Н. Ф. Природопользование. 1990; Тетиор А. Н. Экологическая инфра­структура. 2002, Москва.

О. Н. Тетіор

Інфра­структура інформаційна

Інфра­структура інформаційна (І. і.) — комплекс про­грамно-технічних засобів, організаційних систем та нормативних баз, що забезпечує організацію взаємодії інформаційних потоків, функціонува­н­ня та роз­виток засобів інформаційної взаємодії та інформаційного простору країни (організації). І. і. значно впливає на ефектив. роз­виток країни (організації), їхню конкуренто­спроможність тощо. Важливу роль щодо її роз­витку ві­ді­грає кон­структивна держ. політика, при від­сутності якої є за­гроза інформаційній без­пеці. Серед осн. зав­дань І. і. організацій, які нині активно використовують компʼютерні технології, — організац. (ви­значе­н­ня структури документів і маршрутів їхнього руху, від­повід­альності та правил роз­робле­н­ня про­грам і структури бази даних, способи фінансува­н­ня тощо), тех. (при­дба­н­ня, встановле­н­ня і тех. обслуговува­н­ня устаткува­н­ня, створе­н­ня кабел. мережі) та ін. заходи. 1995 група роз­винених країн світу за­пропонувала впровадже­н­ня глобал. І. і. — інтегров. світ. інформ. мережі масового обслуговува­н­ня насел. планети на базі обʼ­єд­на­н­ня та ко­ординації глобал. і регіон. інформ.-комунікац. систем, а також супутник. та цифрового телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня систем, пере­сув. звʼязку тощо.

І. Р. Ковалів

Інфра­структура соціальна

Інфра­структура соціальна (І. с.) — комплекс галузей, без­посередньо повʼязаних зі створе­н­ням загальних умов для від­творе­н­ня робочої сили і забезпече­н­ня нормальної жит­тєдіяльності людей. Саме в І. с., що є похід. величиною від роз­витку виробництва та роз­міще­н­ня галузей нар. господарства, набуває конкрет. значе­н­ня соц. політика держави, реалізуються соц. і громадян. права людини. Вона становить самобутнє, ускладнене за організацією упорядковане ціле, єдине у своїх сутності, якості та при­значен­ні, але багатофункціонал. в силу складності та багато­значності процесу від­творе­н­ня диференці­йов. соц. субʼєктів. Інтегров. група галузей І. с. сформувалася у структурі сусп. виробництва роз­винутих країн світу на­прикінці 1950-х — у 1960-х рр. В основу її побудови покладено комплексно-блоч. принцип, згідно з яким виділено функціонал. блоки: до­шкіл. установи, нар. освіта, наука, охорона здоровʼя, спорт, туризм. З урахува­н­ням негатив. впливу на здоровʼя та умови жит­тєдіяльності насел. екол. параметрів довкі­л­ля остан­нім часом до І. с. включають таку складову, як організації екол. сфери, що здійснюють контроль за станом довкі­л­ля та продовол. без­пекою (див. Економічна без­пека). Тривалий час в екон. літературі цю галузь людської діяльності включали до невироб. сфери поряд з такими її ланками, як держ­апарат, парт­апарат, упр. громад. рухів, армія, міліція. Однак у сфері І. с. створюють послуги, що задовольняють соц. й духовні потреби людей, сприяють при­множен­ню сусп. багатства. Праця, затрачена на певну соц. послугу, су­спільно необхідна і корисна. Вона рівно­значна праці у сфері матеріал. виробництва, тому є продуктивною. І. с. активно впливає на темпи екон. роз­витку та зро­ста­н­ня продуктивності праці, від­творе­н­ня робочої сили. Це важливе джерело на­громадже­н­ня нематеріал. форм сусп. багатства, нарощува­н­ня кадрового й освіт. потенціалів, роз­витку інтелектуал. і фіз. здібностей чл. су­спільства. Обʼєктивна закономірність роз­витку І. с. у сучас. умовах — випереджал. зро­ста­н­ня чисельності працівників невироб. галузей господарства.

В Україні І. с. як багатогалузевий сектор економіки пред­ставлена широкою мережею НДІ, закладів вищої освіти, культури та мистецтва, шкіл, під­приємств пасажирського транс­порту і звʼязку, житлово-комунального, побут. і торг. обслуговува­н­ня. З метою ви­значе­н­ня місця галузей І. с. у від­творюваному процесі її поділяють на дві групи: соціально-побутову і соціально-культурну. В остан­ню включають освіту, культуру, охорону здоровʼя, фіз. культуру і спорт, соц. забезпече­н­ня. Динам. стан І. с. має чітко виражені регіон. особливості, у звʼязку з чим роз­різняють місц., муніципал., регіон. обʼєкти І. с. Вони мають велике значе­н­ня для проведе­н­ня регіон. соц. політики і прямо під­порядковані регіон. органам влади. І. с. окремих регіонів має різний ступ. роз­витку соц.-територ. спільноти. Регіони, що роз­вивають І. с., повин­ні насамперед оптимізувати соц. індикатори свого роз­витку: величину прожитк. мінімуму, від­соток осіб, які знаходяться за межею бідності, поляризацію доходів, пере­лік і обсяг мед. послуг (за умови до­ступності для насел.), кількість без­робітних, показники дит. смертності та народжуваності. Роз­виток І. с. регіону — сукупність самост. від­творе­н­ня явищ і організов. су­спільством про­гресив. змін. Складність структури І. с. об­умовлює необхідність до­статньо роз­винутої системи упр., однак її гол. субʼєктом залишається держава. Оскільки важливим орієнтиром для роз­витку нац. економіки України є соціально орієнтов. ринк. госп-во, саме у соц. сфері виникають умови для соц. та правового захисту насел., роз­витку демократії, нові норми й зразки поведінки, можливості вільного вибору місця роботи та посадового росту, роз­витку приват. власності й під­приємництва (таким чином складаються і реалізуються соц., екон. та правові Ін­ститути). З цього по­гляду до І. с. правомірно також від­нести ін­ституц. умови сусп. життя. Як важлива складова економіки галузі І. с. ві­ді­грають під­порядков. роль щодо базових галузей, оскільки вона не може, за ви­значе­н­ням, бути обʼєктом прямих екон. від­носин у ви­гляді купівлі-продажу. В остан­ні роки зросла роль І. с. у вдосконален­ні пропорцій та формуван­ні якіс. факторів сусп. від­творе­н­ня, роз­ширен­ні мас­штабів екон. діяльності, роз­витку гол. продуктив. сили су­спільства — сукуп. робочої сили. Від рівня і темпів роз­витку І. с. вирішал. мірою залежить створе­н­ня оптимал. умов праці та від­починку людей, поліпше­н­ня житл. і комунал. умов, зміцне­н­ня здоровʼя насел., під­несе­н­ня його освіт. і культур. рівнів. Ефективність І. с. ви­значається у соц. показниках роз­витку су­спільства та впливає на вдосконале­н­ня сукуп. робочої сили, що має своїм кінц. результатом ріст продуктивності сусп. праці та екон. ефективності виробництва. Джерело роз­витку І. с. — нац. дохід, створений у сфері матеріал. виробництва. Саме за рахунок нац. доходу покривають витрати на оплату праці, викори­ста­н­ня матеріал., фінанс. і труд. ресурсів І. с. Роз­різняють галуз. і територ. принципи територ. роз­міще­н­ня обʼєктів І. с. На основі за­стосува­н­ня остан­нього повніше забезпечується пропорційність і комплексність у роз­витку І. с., рац. викори­ста­н­ня фінанс. і матеріал. ресурсів. У сучас. соціології І. с. є предметом дослідж. як один із сукуп. механізмів задоволе­н­ня, від­творе­н­ня і роз­витку соц. потреб людей та як різновид профес. діяльності.

Літ.: Новіков В. Організація і роз­виток соціальної сфери (зарубіжний і вітчизняний досвід). К., 2000; Ягодка А. Г. Соціальна інфра­структура і політика. К., 2002; Орлатий М. К., Прокопа І. В. Соціальна інфра­структура села. К., 2003; Осадчая Г. И. Социология социальной сферы. Москва, 2003; Шпильов Ю. Б. Основні напрями роз­витку і роз­міще­н­ня соціальної інфра­структури в умовах транзитивної економіки. К., 2006; Миронова Т. Л., Добровольська О. П., Прощай А. Ф. Управлі­н­ня роз­витком регіону. К., 2006.

О. Г. Стегній, В. І. Куценко

Завантажити статтю