Іофанов Давид Михайлович

ІОФА́НОВ Давид Михайлович (25. 12. 1903(07. 01. 1904), Харків — 03. 12. 1964, Київ) — літературознавець. Кандидат філологічних наук (1949). Закін. Харків. інститут нар. господарства (1926). У 1922–29 працював в органах ГПУ; 1931–34 — декан, заст. дир. Укр. пром. академії (Харків); 1934–41 — у системі АН УРСР: ст. н. с., учений секр. Ради виробн. сил, пом. голови Відділ. сусп. наук; 1941–42 — політрук у Червоній армії; 1942–46 — на партій. і літ. роботі в Киргизстані (1944–46 — завідувач відділу пропаганди, літ-ри та мистецтва г. «Советская Киргизия»); 1948–57 — завідувач відділу рукописів Держ. публ. б-ки УРСР (Київ); водночас 1948–50 — завідувач кафедри рос. літ-ри Київ. пед. інституту; пізніше — старший науковий співробітник Держ. музею Т. Шевченка (Київ). Бувши типовим висуванцем системи, І. зазнав і її невдячності: під час боротьби з т. зв. космополітизмом усунений з посади. Однак продовжував дослідн. роботу, в якій показав себе добрим джерелознавцем. Так, у праці «Н. В. Гоголь: Детские и юношеские годы» (К., 1951) використав велику кількість архів. матеріалів, зіставив та проаналізував свідчення сучасників і біографів письменника, що дало можливість скоригувати низку помилк. суджень про молодого М. Гоголя, які закріпилися в літературознавстві. Докум. цінністю є і його кн. «Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка» (1957), а брошура «Шевченко і Лермонтов» (1962; обидві — Київ) цікава багатьма спостереженнями над співзвуч. мотивами у творчості обох поетів, причому І. здебільше уник спокус вульгар. «впливології» і підкреслив більшу соц. насиченість та рев. спрямованість поезії Т. Шевченка.

Завантажити статтю