Іофанов Давид Михайлович

ІОФА́НОВ Давид Михайлович (25. 12. 1903(07. 01. 1904), Харків — 03. 12. 1964, Київ) — літературо­знавець. Кандидат філологічних наук (1949). Закін. Харків. ін­ститут нар. господарства (1926). У 1922–29 працював в органах ГПУ; 1931–34 — декан, заст. дир. Укр. пром. академії (Харків); 1934–41 — у системі АН УРСР: ст. н. с., учений секр. Ради виробн. сил, пом. голови Від­діл. сусп. наук; 1941–42 — політрук у Червоній армії; 1942–46 — на партій. і літ. роботі в Киргиз­стані (1944–46 — завідувач від­ділу пропаганди, літ-ри та мистецтва г. «Советская Киргизия»); 1948–57 — завідувач від­ділу рукописів Держ. публ. б-ки УРСР (Київ); водночас 1948–50 — завідувач кафедри рос. літ-ри Київ. пед. ін­ституту; пізніше — старший науковий спів­робітник Держ. музею Т. Шевченка (Київ). Бувши типовим висуванцем системи, І. за­знав і її невдячності: під час боротьби з т. зв. космополітизмом усунений з посади. Однак продовжував дослідн. роботу, в якій показав себе добрим джерело­знавцем. Так, у праці «Н. В. Гоголь: Детские и юношеские годы» (К., 1951) викори­став велику кількість архів. матеріалів, зі­ставив та про­аналізував свідче­н­ня сучасників і біо­графів письмен­ника, що дало можливість скоригувати низку помилк. суджень про молодого М. Гоголя, які закріпилися в літературо­знавстві. Докум. цін­ністю є і його кн. «Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка» (1957), а брошура «Шевченко і Лермонтов» (1962; обидві — Київ) цікава багатьма спо­стереже­н­нями над спів­звуч. мотивами у творчості обох поетів, причому І. здебільше уник спокус вульгар. «впливології» і під­креслив більшу соц. насиченість та рев. спрямованість поезії Т. Шевченка.

Завантажити статтю